Народним майстрам,
вишивальницям присв'ячується.
Десь є міста і села, видніються здаля.
Десь там чиясь оселя, чиясь свята земля.
Та є на Томашпіллі куточок-сторона,
Де скелі посивілі - це є село Стіна.
Пройдеш, а на підході - безлюдна далина,
Та є воно в природі - село у долинах.
Коли униз поглянеш - відкриється пейзаж
Від Сонної поляни і до Клембівки аж.
Природа тут старалась мільйонів сотні літ.
Колись тут хвилі грались морів в палеоліт.
Та відступило море - земне життя прийшло,
Лиш крижані ізвори напоюють село.
З тих пір Русава води у Дністер понесла
Під кладки, через броди з села ідо села.
І скелі, й стінка - свідки, як то було колись,
З яких давен і звідки тут люди узялись.
Русава хлюпотіла, як срібний водограй,
Симфонія летіла угору з краю в край.
Мотиви хвиль лунали, їх чути було всім,
І люди розпізнали її акорди всі.
Хто тут проклав доріжку? Хто пісню заспівав?
Хто вперше оцю річку Русавою назвав?
Я певен, що це жінка - праматір всіх стінян,
І чули Стіна й стінка, й шуміли в такт пісням.
Стіна була і буде колискою пісень,
Бо ж тут такії люди, що пісня для них все.
Для них народна пісня - це генетичний код.
Колись і нині й прісно: є пісня - є народ.
Звучи, стінянська пісне, "Русаво", теж співай!
Красиве і корисне, і вічне засівай!
Бо ваші голосочки, немов кришталь, дзвінкі,
Обвили поясочки вас, постаті стрункі.
На вишитих узорах - всього два кольори,
Як пам'ять про те горе трагічної пори.
Червоний поміж чорний лиш прожилка тонка.
Так вишила проворна шевкинина рука.
Стіна ще пам'ятає легенду не одну,
Яка нас повертає у сиву давнину.
А скільки літ від тоді з тих давніх пір пройшло?!
Живуть вони в народі і пам'ята село.
Об Янгорода стіни щербився вражий меч.
Літали кулі, стріли над Шпилем, як той смерч.
Фортеця не здавалась, і враг Стіну терзав.
Усіх, хто не сховався, жорстоко вирізав.
Не здалися сміливці на Замковій горі.
І відступили вбивці о тій лихій порі.
Трагедія лишила глибокий слід в Стіні,
І кожна жінка шила той сум на полотні.
Та все ж життя триває, ідуть віки, роки.
Стіна вже вишиває барвисті рушники.
Узори традиційні, оригінальні шви,
Шедеври то безцінні - стінянський дух живи!
Несе Русава воду, у дальній край пливе,
Село Стіна, природа нехай віки живе.
Олександр Мазур,
Директор Гнатківського будинку культури.
Томашпільський вісник,
№29 від 18 квітня 2012р.
