Розділ І Історико-етнографічні дослідження с. Стіна Архітектурна спадщина Обряди і вірування в народному будівництві Своя хата, побудована власними руками, була для людей особливою, найвищою цінністю. Тільки в ній господарі почувалися комфортно і захищено. Таке ставлення до рідної оселі вкоренилося не тільки в свідомість, але й підсвідомість селян. Про це свідчить, зокрема, і щира розповідь Л.М. Сідак. її запрошували діти перейти в іншу хату, щоб зручніше було глядіти онуків. Вона ніби погодилась, бо й сама потребувала допомоги. Але їй приснився покійний чоловік, який уві сні суворо сказав: "Ти куди збираєшся йти? Із хати нікуди не виходь, доки житимеш. Я сказав тобі, так і зроби". Скоро вона зустрілася із сусідкою. Та й каже: "От, Лідо, мені снився Маврікій твій, казав мені, щоб я сказала тобі, щоб нікуди не йшла: клала хату, най в хаті сидить". [18]
Так Лідія Микитівна і залишилася в своїй хаті, де й живе по цей день.Заєць М.П. розповіла, що під час колективізації її батько "не вправився піти вчасно у колгосп". Сім'ю розкуркулили, забрали усе майно, батька вислали на дальні табори, матір з трьома дітьми вигнали з хати, а хату продали. "Сім років ми не сиділи в своїй хаті. Старша сестра заробила грошей, мамі прислала. Тоді мама тому, хто купив у сільраді, вернула гроші і позводила нас у ту саму хату." [28] З наведеного вище витікає, що житло мало в побуті селян не лише практичне, але й символічне, духовне значення. Подвійна роль архітектури у свідомості людей зумовлена їхніми давніми світоглядними уявленнями, коли вони відчували себе часткою природи, Всесвіту з пануючими повсюдно добром і злом. Різноманітними обрядовими діями і знаками люди намагалися захистити зроблені ними речі і себе від ворожого впливу, освятити їх. Тим самим вони віддавались під опіку сил добра. Первісний сенс певних ритуалів майже втрачено, але народна традиція продовжує передавати їх з роду в рід. Деякі відлуння прадавньої обрядовості, пов'язаної з народним будівництвом, хатою, двором, простежуються і в Стіні. Наймогутнішою обереговою силою, за переконанням стінян, наділений хрест, тому до нього зверталися в усіх випадках життя. Як вже згадувалося, на все село Стіну в скрутний час люди поклали з кінця в кінець просторовий хрест, закріпивши його рамена кам'яними фігурами. Кожну збудовану споруду, двір, колодязь обов'язково освячували. Застосовувались й інші оберегові дії. Збираючись будувати хату, господар повинен був упевнитися, що обране для цього місце — щасливе: "Сипали жито на ніч в трьох місцях на середині, там, де має стояти хата. Як розпорпане, то казали, не можна будувать". [25]
І аналогічний варіант:
"Насипали жито купками на чотирьох кутах майбутньої хати, коли вже всі полягають спати і не ходить худоба... Тоді рано вставали дивилися - якщо купки жита не порушені, можна будувать, а ні, то рухали розбивочні кілки в інший бік, доки не знаходили потрібне місце." [7]
При будівництві хати дотримувались заборон:- Не закладали хату у високосний рік; - Починали роботи весною, зранку — у будь-який день, окрім понеділка. Виключалися, звичайно, і свята, у неділю теж ніхто не працював. В понеділок взагалі не можна нести глини до хати, бо буде в ній багато паразитів: тарганів, клопів, блощиць тощо. - Для будівництва та інших потреб не можна було брати матеріали з кладовища. Коли один чоловік узяв могильні плити і привіз додому, у хазяйство, то його щось почало мучити, турбувати. І він змушений був покласти ці плити назад. [12] Не будували з осики, бо це прокляте дерево — на ньому повісився Іуда. [12] Перед закладанням хати батюшка освячував визначене місце. На кути клали гроші під стіни, щоб багато жили. А ще "цілушку хліба вкрають, на четверо поділять і в кожній куток покладуть" [22]. Муруючи стіни, жінки співали, щоб весело жилося в хаті. Щоб блискавка не влучили в хату, у Стіні замуровували якийсь шматок заліза — підкову чи ще щось. Вимурувавши стіни, плели з квіток вінок, клали його в кутку на мур, пили могорич, співали, щоб добре жилося. Як вже закінчували роботу, перев'язували тих, хто робив, а головне — коменок перев'язували хусткою або рушником. [18] Коли будівництво завершували повністю, то знов плели вінки і чіпляли на двох хустках. Батюшка освячував новобудову. За давнім звичаєм, коли мурували стіни і стелю, запрошували на допомогу сусідів, родичів. Це називалося "клака" (в інших місцях толока). Людей сходилося багато. Господарі готували обід, полуднє, вечерю, усіх пригощали. На вихідні запрошували тих людей, що будували хату, рід. Перший іде в хату господар — несе жито в колосках, або в мисці, печений хліб і кладе на застелений (обов'язково!) стіл. Так само і господиня — несе зерно, хліб. В самий перед заходе господар з хлібом, а потім ікону несуть — ті ікони, що брали на шлюб [18]. На вхідчини хазяї в'яжуть хустинами будівельників. Запрошені несуть полумисок жита, цукерки, солодощі, щоб солодко жилося, дарують рушники, матерію, хустину, гроші [12]. Усі пригощаються, співають, танцюють. Опановуючи нове житло, господарі повинні пам'ятати, що крім них, у хаті може жити ще один невидимий господар — домовик, з яким треба миритися, інакше горя не оберешся. Вірування про домовика у Стіні не зникли й донині. Цю істоту середнього роду називають "воно" і відносять до "нечистої сили", вважаючи домашнім чортом. Про нього ми чули такі оповідки: "Як розвалюється будинок, то треба стовпа їдного не зачіпати. Це, кажуть, домовик. Слуп посередині хати треба лишити в затильній стіні". [12]
"Домовик — нечистий вроді, чорт, казали. Давали йому їсти, — як догодить йому, то він добрий, а як не догодить, то він шкоду робив. Йому пекли коржик несолоний, кидали на горище, — він на горищі. Як сподобається, він мовчить, як не сподобається, він, що є на горищі, кидає ним і гуркає, і людям спати не дасть. Він не в кожній хаті, а в деяких. То одна жінка, тепер та хата стоїть пуста, хтіла його збутися, бо до того кидає на горищі, що спати не дає. То хтось їй нараяв узяти з подушки гарну пішивку і продать:
"Хто буде купувати, то кажи, що я разом усе продаю". І вона його в Дзигівці продала на ярмарку. Тому як щось купуєш і тобі кажуть, що я з усім продаю, то не варто купувати." [19] І ще одна оповідка про домовика: "Старі колись розповідали, що була в селі хата, в якій ніхто не міг сидіти, бо щось мучило. Але бідний чоловік попросив: "Пустіть мене, і я буду в ній жити". Прийшов він у хату і каже: "Добридень тобі, Демку безп'ятний!" А воно обзивається: "Доброго здоров'я!" — "То кажи мені, по доки твоє". А воно відповідає: "Проти коменка загороди мені, щоб там нічого не ходило". Загородив чоловік плотик і прекрасно жив. А то, хто сяде, нема життя. Кажуть, шо воно перекидається, ким хочеш: котом, псом, куркою." [12] Як бачимо, з домовиками стіняни знаходили спільну мову, або способи, як його спекатись. Для захисту від іншої нечистої сили "використовували свячений мак" та дрібне сім'я ярових рослин, наприклад, проса, які мають ніби-то майже однакову з маком оберегову здатність. Якщо відьма прийде, їй треба весь мак або сім'я визбирати, і доки вона визбирає, сонце зійде, і люди її побачать, а її треба, шоб люди її не бачили..." [22] Криниці час від часу святять. Спершу це роблять, як тільки викопали, далі на свята, а також, коли довго немає дощу, коли хто втопився чи щось зробилося. Кажуть: "Ой, якби вичистить ось цю криницю та освятити, то було б добре!" Складаються на обід. Сходиться дев'ять молодиць, що не мають чоловіків. Вони просять чоловіка вичистити криницю, бо жінкам не дозволено лізти туди — вони нечисті. А тоді наймають певчу, батюшку. Батюшка висвячує її, починають знову пить воду." [9] Хата і її окремі частини були місцем різноманітних подій, родинно-побутових, виробничих та суспільних стосунків, календарних свят. Сволок, піч, двері, вікна, поріг виконували не Тільки функціональну, але й магічну роль. Наведемо деякі приклади з цього приводу. Як приходе хлопець зі старостами сватати дівку, старости заходять до хати. Вони ведуть переговори з батьками про шлюб. Батько кличе дочку, щоб спитати її згоди. Дівчина заходе, стає біля печі, шкрябає піч пальцем. Значення цього колупання стіняни пояснюють так: щоб вона держалася так печі, як піч хати. То вона, ставши господинею, печі й держиться — піч з хати нікуди не йде. [17] "Як людина, умираючи, мучиться, не може на той світ відійти, її зносять з постелі і ложать на кожух під сволок на землі. Вроді простеляється йому путь, щоб полегшити ці муки і звільнилася душа." [10] Як виносять покійника з хати, то стелять дорогу рушником чи покривалом, чи матерією. Якщо помер чоловік, то стелять два чоловіка. Якщо померла жінка, то стелять дві жінки. Один рушник кидають на хатнім порозі, а другий на сіннім. І через них повинні провести покійника. Виносять з хати покійника і стелять рушники у воротах і далі дорогою час від часу, на перехрестях, аж до цвинтаря. А тоді, хто стелив, забирає собі цей рушник. Як молодий вмирає, то стелять квітами, вздовж дорогою кидають квіточки — "для того стелять, щоб душа знала, куди повертатися додому, вона ж повертається на 40 день." [17] Дещо інша трактовка цього ритуалу: "Стелять дороги на похорони і тільки якби стелили рушником. Моя бабка жила довго і казала: "Рушники ведуть покойника, якщо пекло заслужив, у пекло, якщо рай заслужив, то у рай. Тільки по рушниках..." [17] "Щоб покойник не снився, щоб не боялися, то коли покойника виносять з хати, усі родичі дивляться на нього з середини хати у вікна, навіть переходять в іншу кімнату, щоб краще було видно. А як вже винесли його на двір, поставили на табуретки, зачинили двері, — та й подивилися з хати у вікно, щоб побачили, що нема його в хаті, щоб не боялися. А тоді вже всі родичі виходять на двір за покойником". [17] Щодо обійстя, хати і окремих її елементів існує ціла низка заборон. Наведемо деякі з них: — не можна увечері хату замітать
— з вікон не можна росу з вечора витирать;
— через поріг нічого не можна давать, позичать, і взагалі у понеділок і п'ятницю нічого не можна позичать;
— як ведуть корову до бика, то кладуть їй під ноги пізень коло воріт; треба, щоб корова перейшла його; пізень — це на солом'яній стрісі два добрих дрючка, перев'язані, клалися поверх гребня для міцності даху.Цілий комплекс ритуальних дій відбувається в селянській хаті і в обійсті у великі християнські свята: Різдво, Великдень, Трійцю та інші. Перед святами мастять у кожній хаті долівку, білять стіни. Витягають зі скрині рядна, застеляють скрізь усе нове. А свята перебудуть, тоді складають, та й знов у скриню. По причілковій стіні шнурок вішають, нижче стелі, на той шнурок "їден рушник коло другого. А там уже на жердці квітками роблена пілка, а лавка теж застиляється новим. Попід піч теж ряднинка стелиться. За ікони робили квітки із васильків. Скручували з кольорового паперу цвєти. На головний сволок чіпляли квіти роблені, а на маленькі сволочки - віночок". [12] Від 6-го до 18-го січня — Різдвяні свята. На ці свята обсипали свяченим маком кругом хати, хліву. "Готували до Святого вечора кутю, пекли калачі — дві пари великих і маленький. Калач "божество" вішали на сволок. Клали сіно на столі і під стіл, робили там гніздечко з сіна. Під стіл у це сіно ставили казанець з кутею — тільки треба, беруть. На стіл кутю ставили у глиняних мисках, заправляли. Діти, коли будуть вечерю носити, то перше, як скажуть привітання, вони мають покушать куті. Те сіно, що було на столі, потім віддавали худобі, а те, що під столом, ніби квочка там. Як кладеться сіно під стіл, господиня примовляє: "Кво-кво-кво", щоб квочки сідали. [30, 31] "Як тільки сідали вечеряти, то хазяїн брав ложку куті і підкидав до стелі, щоб бджоли роїлися. Дідусь завжди підкидав, бо саме він займався бджолами, а бабуся потім відшкрібала зі стелі кутю. Мама виходила на двір, дивилась на небо: якщо багато зірок, то буде яєць багато, а якщо з хмарами і туманом, то буде молока багато. На Святий вечір тільки носили вечерю. А вже на другий день, на Різдво, колядували. Бабка казала: "Доки діти носитимуть вечеру, доти існуватиме світ. Це Божі діти". На другий день мати висипала з куті корочку курям, не кличучи їх. За тиждень після коляди, напередодні Нового року - щедрий вечір. На кутку Баранівка хазяйнує "Маланка". Вона заходить в хати, де є дівчата і витворяє, що хоче". [20] Щедрувальники співають: "А у вас у хаті, як у віночку,
Висить рушник на кілочку.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на весь вечір." [12] На Василя Баранівка вже не щедрує. "Щедрують Долини і на Журавлівці, Юріївка і Луги щедрують на старий Новий рік, оці... "щадри-щадри-щадривочка, прилетіла ластівочка". А там — на Меланки, бо там було перше поселення, і саме там вона народилась, оця Меланка — було там декілька хатинок".[9] На Василя посівальники сипали зерно на стіл: жито, пшеницю, ячмінь. Гречку не можна, бо будуть воші. На Ордань робили "орданську трійцю" — дерев'яний хрест, прив'язана до нього свічка, васильок, сухі квіти. "Васильки — Матері Божої сліди. Вони коли сходять, то сходять хрестиком, дуже гарним хрестиком. Куди Матір Божа проходила, за нею слід з васильків лишився. Васильок і на Водохрище, і на Маковея, і на хрестини — скрізь. Коли батюшка правив на Ордань, святив воду, свічки горіли в усіх "трійцях". Орданська "трійця" мала бути в кожній хаті протягом усього року, бо вона оберігала хату від усього лихого. [20] У Вербну неділю, за тиждень до Великодня, святили вербу, приносили її в хату. "Свячену вербу обов'язково зберігали за образком або над образом. Десь у кутку стояла гіллячка. Вона оберігала двір, хату. Цією гіллячкою відправляли хмари." [20] Перед Великоднем треба було хату вимазати до вівторка-середи, щоб до чистого четверга вже було прибрано. Усе перепирали, витинали з паперу червоного і зеленого квіти, ліпили їх на стіни. На сволок, окрім паперових квіток, на спеціальні кілочки або на цвяшки насаджували писанки. Прикрашали хату на Великдень, як і на інші великі свята, і вишиваними рушниками. Пекли паски, варили узвар, фарбували крашанки і писанки, готували м'ясні страви. Але "півня на Великдень різати не можна, бо, як мучили Спасителя, заспівав когут." [20] На Трійцю зіллям уквітчували всі будівлі, які є, особливо ворота, біля воріт, коло криниць. Криниці мали уквітчувати дівчата. Треба було наломити маю (маєм називали кленовий листок великий), ясен і горіх — бажано, щоб усі три були, і цим зіллям уквітчували хату. Дехто ламав гілляки з береста, липи. На підлогу стелили татарське зілля. Листя з горіха теж кидали на долівку. Гіллячки розтикали по всій хаті — ніби вінок робився. М'ята, любисток обов'язково прикрашали хату і наповнювали пахощами. Ззовні хати зілля затикали по-під стріху, клали на поріг, призьбу; хліви теж уквітчували. Після свята зілля прибирали руками і клали під стріху або на горище. Тримали його "на смерть", на подушку покійнику [18, 30]. На Трійцю співали, "аж село розлягалося." На Купала увечері кожний з купального дерева намагався відломити гіллячку верби і принести додому, а вже вдень кинути її на грядку, тричі примовляючи: "Вийтесь, огірочки!" — це щоб добре росли огірки. А купальський віночок мав зберігатись у хаті на кілочку цілий рік до наступного Купала. Повнота викладення теми обмежується тими свідченнями, які вдалось отримати від місцевого населення під час етнографічної експедиції в липні 2000 року в с. Стіну Томашпільського району Вінницької області. Залучення літературних джерел доповнили втрати народної пам'яті з питань монументальної архітектури та історії формування поселення. Проте фіксація свідчень і спроби їх осмислення в архітектурно-етнографічному аспекті потребують продовження. Крім науковців, величезну роль в цьому можуть відіграти місцеві краєзнавці, історики і просто небайдужі люди, яким дороге самобутнє село Стіна на Поділлі. Тож нехай наведені матеріали будуть для наступних дослідників відправною віхою, інформацією для роздумів.
Джерела та література - Ульріх фон Вердум. Щоденник подорожі, яку я здійснив у роки 1670, 1671, 1672... через Королівство Польське
// Жовтень. — 1983. — № 10. - Гульдман В.К. Памятники старини в Подолии. — Каменец-Подольский, 1901. — 50 с.
- Сецинский Е. Приходы и церкви Подольской епархии // Труди Подольского епархиального историко-статистического комитета — Каменец-Подольский, 1901. — Вып. 9. — С. 1020-1021.
- Батюшков П.Н. Подолия. Историческое описание. — СПБ, 1891.
- Дневник Станислава Освенцима 1643-1651 г. // Киевская старина. — К, 1882. — № 1. — С. 373 — 374.
- Пламеницкая О.А. Томашпольский район: с. Стена. Комплекс сооружений на Замковой горе. ХVІІ-ХІХ вв. // Памятники истории и культуры Винницкой области. Материалы к Своду памятников истории и культуры народов СССР по Украинской ССР. - К, 1990. - Вып. 8. - С. 194-198.
- Дмитришин Віталій Васильович, 1923 р.н.
- Любарський Віталій, 1936 р.н.
- Чорна Зоя Зосимівна, 1932 р.н.
- Пентюк Ганна Серапіонівна, 1937 р.н.
- Козинець Олена Семенівна, 1929 р.н.
- Зубрицька Валентина Володимирівна, 1920 р.н.
- Пентюк Василь Лазаревич, 1922 р.н
- Сідак Клавдія Юстимівна, 1910 р.н.
- Заєць Мокій Микитович, 1908 р.н.
- Сідак Марія, 1922 р.н.
- Олійник Ніна, 1935 р.н.
- Сідак Лідія Микитівна, 1910 р.н.
- Осипенко Ганна Йосипівна,
- Кельбас Любов Калістинівна, 1950 р.н.
- Сідак Галина Іванівна, 1953 р.н.
- Сідак Ганна Миколаївна, 1954 р.н.
- Осипенко Марія Гаврилівна, 1921 р.н.
- Журавель Зоя Гуріївна, 1936 р.н.
- Сідак Клавдія Гнатівна, 1904 р.н.
- Пелех Ганна Іванівна, 1926 р.н.
- Запопадний Онуфрій Вікентійович, 1928 р.н.
- Заяць Марія Панфілівна, 1924 р.н.
- Осипенко Олентія Тодорівна, 1903 р.н.
- Гідрович Марія Христофорівна, 1927 р.н.
- Журавель Микола Корнійович, 1926 р.н.
|
