Понеділок, 11.12.2017, 21:42

Фортеця та церква Янграда.
Скельний монастир та сучасні катакомби.
Стінянські традиції та сучасна народна творчість.
Й багато іншого на цьому сайті.
| RSS
Категорії статей
Фронтовики [2]
Стінянські фронтовики.
Вчителі [2]
Стінянські вчителі

Адмін блок

Форма входу

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Опитування
Яким чином Ви потрапили на цей сайт вперше?

Всего ответов: 69

Google maps

Переглянути збільшену карту

Св'ята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання


Головна » Статті » Стіняни » Фронтовики [ Додати статтю ]

ЖУРАВЛЯМИ У ВІЧНІСТЬ ВІДЛЕТІЛИ
Дмитришин Христофор Мартіянович
  У залі бойової слави при Стінянському будинку культури, що створений до 25-річчя Великої Перемоги, досі зберігаються унікальні фотографії тих жителів села, які віддали своє життя у битві з фашизмом. А їх із 600 чоловік, що пішли на фронт, не повернулося в село 305. Та не зі всіх них фото збереглися, з багатьох їх зовсім не було віднайдено, то замість портрета у рамочці - зірка з дубовою гілочкою. А ось цей портрет - єдина згадка, що залишилася про Христофора Мартіяновича Дмитришиного, що загинув смертю хоробрих на великій війні.
  Старше покоління жителів Стіни добре пам'ятає ту жіночку - високу, худеньку, з вічно сумними очима, завжди одягнену в чорне. Василиною її звали. Жінки й чоловіки завжди стишували розмову, замовкали голосний сміх і веселі голоси, коли вона з'являлася серед людей. Скрушно хитали головами, а в розмові обов'язково проскакувала фраза: три кашкети висять у її хаті на кілочку, троє мужиків не повернулися до рідної хати з війни...
  Так, це вона, Василина Степанівна Базалівська-Дмитришина, провела на фронти своїх мужчин - 2 синів та чоловіка, які не повернулися, зникли у пожарищі жахливих боїв.
    Молодшого Віталія війна застала, коли проходив дійсну військову службу. За той місяць, що минув від початку війни і до окупації села фашистами, так і не дізналися мати й батько про його долю: де, і в якій землі - білоруській, українській чи прибалтійській лежить їх син. А старший Христофор, або як його вдома називали Туник, до війни працював у конторі колгоспу, мобілізований був на фронт у перші дні війни. Разом з частинами Червоної Армії відступав з боями до Кавказу, а вже після Сталінграда брав участь у визволенні України, навіть рідного села. Короткою була мить зустрічі з родиною, з матір'ю й батьком Мартіяном, якого весною 1944 р. теж мобілізували на фронт. Пішли вони далі дорогами війни, і не дочекалася їх Василина додому.
  Довго ще по війні виглядала вона своїх Мартіяна, Христофора, Віталія, припадала сивинами голова, глибокі зморшки лягали на обличчя, ховалася від горя в густих кущах бузку й калини старенька хатина. Але не прилітали сюди вісточки з далеких доріг, не озивалося подвір'я чоловічими голосами. Через роки тихо відійшла тітка Василина у той світ, де її чекали найрідніші люди. На місці старенької хатини нові господарі побудувались, але проте, що тут колись жила солдатська вдова, яка провела на війну чоловіка й двох синів, вони не забувають, а отже, вона жива, бо ж пам'ять про неї живе.

Віталій ДМИТРИШИН,
учасник бойових дій,
ветеран Великої Вітчизняної війни.

Томашпільський вісник,
№46 від 22 червня 2011р.
Категорія: Фронтовики | Додав: wall (27.10.2011)
Переглядів: 405 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Сервіси
Пошук


Прогноз погоди
Стіна  

Курси валют

До 2018 року:

СТІНА © 2010-2017