|
Сміх крізь сльози
| |
| boika | Дата: Середа, 07.03.2012, 20:29 | Повідомлення # 1 |
 Рядовий
Група: Пользователи
Повідомлень: 8
Статус: Offline
| Історія від Наталки.
Ця історія справжня.
Колись жив у Стіні Василь (здається) Лазарович на прізвисько Гарбуз. Він був трохи дивним.
Я його пам'ятаю добре. Ідучи в школу часто зустрічали його.
Одне з його дивацтв, яке я теж пам'ятаю було те, що він використовував свою козу як тяглову силу, запрягаючи її у візок чи в сани. :-)
Але історія не про це... так от, в роки війни, коли село окупували німці (чи румуни) і встановили свою владу його хотіли призначити Старостою (чи як там у них це називалось - точно не знаю). Але, звичайно, ніхто не хотів іти - люди боялися. На другий день, коли за ним прийшли - побачили. що він у себе біля річки пасеться :-) Виявляється його "надоумила" на це мама... Звичайно, після побаченогоо він їм уже не знадобився...
Додано (07.03.2012, 19:29)
---------------------------------------------
Історія від Галини.
Мої батьки на полі працювали допізна, а дома нікого більше не було, я приходила з дитячого садка і допізна гралася на вулиці, аж поки батьки не приходили додому. А одного разу вони затрималися дуже надовго, вже всі діти розійшлися по хатах і я залишилася сама біля криниці. А там був жолоб, в якому жінки прали білизну а коли він був вільний від води в ньому гралися діти. Так я в тому жолобі і заснула. Мама прийшла з роботи, а мене ніде нема, побігла шукати... по всіх сусідах оббігла, а мене нема. Потім проходить мимо криниці, чує, а в жолобі щось сопе... туди, а це я сплю... Ось так ми росли нікому непотрібні, ніякій державі, отак про нас дбала Радянська влада. Батьки тут нідочого, адже вони змушені були працювати з ранку і до пізньої ночі.
|
| |
| |
| wallman | Дата: Четвер, 08.03.2012, 01:58 | Повідомлення # 2 |
|
Сержант
Група: Модераторы
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| Да, Василь Лазарович був у свій час загальновідомою особою, царство йому небесне. Довге життя прожив, любив конструювати саморобні всілякі апарати, цікавився всім. Доречі був цікавим співрозмовником, його спогади є у збірці "Одвічна Русава...". Тай те, що Ви розповіли, скоріш за все ми знаємо з його слів, багаторазово переказаних. Я охоче вірю в реальність цієї історіїї.
...Частенько наші батьки залишали нас "на хвильку", що тягнулася годинами. Що з того виходило потім довго згадували і ми, і наші батьки... 
Дякую за цікаві спогади. Вітаю Вас і всіх наших прекрасних дам з 8-м березня! Всього, всього, всього... 
|
| |
| |
| boika | Дата: Неділя, 25.03.2012, 21:27 | Повідомлення # 3 |
|
Рядовий
Група: Пользователи
Повідомлень: 8
Статус: Offline
| Історія від Галини.
Жили, а може ще живуть в Стіні Стратон і Любина (прізвища не пам'ятаю).
За хорошу роботу колись в колгоспі було прийнято нагороджувати колгоспників - кого цінними подарунками (різної цінності), а кого просто грамотою. Так от на одному з свят вручали такі нагороди: комусь гарний сервіз, комусь кришталь, комусь гарного светра.... І тут називають прізвище цього Стратона. Він виходить на сцену, а йому вручають куфайку..... Він так розважливо подивився, руку не подав, а так махнув нею і каже (а сам ще трохи картавив): "Казала ЛюПина, що у нас такого Трантя хватає... можете забрати собі..."
Отака цікава історія, яка свідчить про те що наші люди, навіть найбідніші, не давали себе в обіду, були гордими і незалежними!
|
| |
| |
|
