Ой, горе тій чайці.
Чаєчці-небозі.
Що вивела чаєнята
При битій дорозі.

Ішли чумаченьки.
Воли попасали.
Стару чайку ізігнали,
Чаєнят забрали.

А чаєчка в'ється.
Об дорогу б'ється,
К сирій землі припадає,
Чумака благає:

— Ой, ти, чумаченьку,
Ти ще молоденький!
Верни мої чаєнята.
Діточки маленькі!

— Ой, не верну, чайко,
Не верну ніколи.
Бо забереш чаєняток.
Полетиш у поле.

— Не буду летіти.
Тут буду сидіти,
Буду воли завертати,
Діток доглядати!

— Ой, полети, чайко,
На зелену пашу,
Бо вже твої чаєнята
Покидали в кашу.

— Бодай ви, чумаки.
Щастя не діждали,
Що ви моїх дрібних діток
Із гнізда забрали.

Бодай ви, чумаки,
У Крим не сходили.
Як ви мої чаєнята
В каші поварили.

Бодай вам, чумаки.
Воли похворіли,
Як ви мої чаєнята
З кашею поїли.

Бодай вам, чумаки.
Воли поздихали,
Як через вас чаєнята
Навіки пропали!

Темна нічка, невидна.
Ой, темна нічка, невидна.
Осінняя, холодна.

З ким я буду цю ніч спать?
Ой. з ким я буду цю ніч спать.
Цю вечерю вечерять?

Повечеряю сама.
Ой. повечеряю сама,
Мого милого нема.

А мій милий на Дону.
Ой, а мій милий на Дону,
Збирається на війну.

Збирається на війну.
Ой, збирається на війну,
Я до нього полину.

Кругом Дону обійшла.
Ой, кругом Дону обійшла,
Миленького не знайшла.

Лиш знайшла я долину.
Ой, лиш знайшла я долину.
А в долині могилу.

До могили припала.
Ой, до могили припала,
Гірко плакать почала

— Вставай, милий, не лежи.
Ой, вставай, милий, не лежи.
Шлях-доріжку покажи.

— З ким ти, мила, сюди йшла?
Ой, з ким ти. мила, сюда йшла.
Що ти мене тут найшла?

Чи з хмарою, чи з дощем?
Ой, чи з хмарою.чи з дощем.
Чи з хоробрим молодцем?

— Ні з хмарою, ні з дощем.
Ой, ні з хмарою, ні з дощем.
Тільки з горем та плачем.

Усі гори зеленіють,
Де багаті жито сіють.

Тільки одна гора чорна,
Де сіяла бідна вдова.

Де сіяла, волочила,
Сльозоньками примочила

Голівонько ж моя бідна!
Наступає зима біла.

Де ж ми будем ночувати,
Що немає свої хати?

— Ой, братчику-соколоньку,
Прийми мене на зимоньку.

— Ой, сестричко-перепілко,
Коли ж в тебе дітей стілько.

Раз четверо, раз п'ятеро,
Разом буде дев'ятеро..

— Ой, братчику, не лякайся,
Моїх діток не цурайся.

Як ти сядеш обідати,
Мої дітки вийдуть з хати.

А як сядеш вечеряти,
Мої дітки ляжуть спати.

Гайда, діти, гайда з хати,
Будуть дядько обідати.

Ой, став дядько на порозі,
Обілляли дрібні сльози.

— Гайда, діти, гайда в хату,
Будем разом обідати.

Будем разом обідати,
Підем батька відвідати.

— Встаньте, тату, встаньте з ями,
Горе жити коло мами.

Встаньте, тату, встаньте з гробу,
Тяжко жити коло роду.

Ой, у полі криниченька,
Там холодна водиченька.

Там дівчина воду брала,
З козаченьком розмовляла.

— Ой, козаче-козаченьку,
Сватай мене, молоденьку.

— Як же тебе та й сватати?
Маєш над собою брата.

Зчаруй, дівча, брата свого,
Будеш мати миленького.

— Ані батько, ані мати,
Не навчили чарувати.

— Ой, є в лісі калиночка,
На калинці гадиночка.

На калинку сонце пече,
А з гадинки сочок тече.

Візьми, дівча, коновочку,
Та й набери того сочку.

Звари пива з сочку того,
Пригости ним брата свого.

А браг пива як напився.
То відразу з ніг звалився.

— Ой що ж то. сестро, за пиво,
Що за серденько схопило'?

— Ой казаче-козаченьку.
Сватай мене, молоденьку.

— Ой не буду я сватати.
Бо ти вмієш чарувати.

Мене, хлопця молодого.
Отруїш, як брата свого.

Ой, під вишнею, під черешнею
Там сидів голуб із голубкою.

Сиділи вони, обіймалися,
Сивими крильми накривалися.

Надлетів орел з чорної гори,
Розбив, розлучив голубів з пари.

Голуба убив, голубку лишив,
На крила узяв, в край свій полетів.

Посадив її в ясну світлицю,
Дав її їсти яру пшеницю.

Дав її їсти яру пшеницю.
Дав її пити чисту водицю.

— Їж, голубко, їж, їж та запивай.
За свій рідний край ти вже забувай.

— Не буду їсти, не буду пити.
Нема голуба, нема з ким жити.

— Ой, є у мене сім пар голубів.
Іди вибирай, котре буде твій.

— Я вже ходила і вибирала.
Немає того, що я любила.

Був мій миленький — голуб сивенький,
Личком білявий,чорнобривенький.

Ой. в полі береза.
Ой, в полі кудрява.
А на тій березі
Зозуля кувала.

Ой, то не зозуля.
То рідная мати.
Вона виряджала
Сина у солдати.

— Іди, іди, синку,
Довго не барися.
Через два годочки
Додому вернися.

Два года минає,
Третій наступає ...
На третій годочок
Вернувся синочок.

— Вийдіть, вийдіть, мати,
Із нової хати,
Мене із жоною
Будете стрічати.

Ой. скажіть, матусю,
Чи раді ви мною?
І чи раді також
Моєю жоною?

— Ой рада я, рада,
Сину мій, тобою,
Але я не рада
Твоєю жоною.

Бо ти, мій синочку, —
Рідная дитина
А твоя дружина —
Чужая-чужина.

Посадила сина
За столом на розі,
Нелюбу невістку —
В сінях на порозі.

Дала сину пити
Солодкого меду,
Нелюбій невістці —
Отруйного яду.

Солодкий медочок
Син під ноги вилив.
А отруйним ядом
Вдвох ся поділили.

Як синочок випив,
Та й упав до столу.
Молода невістка
Упала додолу.

Поховала мати
Сина у садочку,
Нелюбу невістку —
В глибокім ярочку.

Сину посадила
Червону калину,
Нелюбій невістці —
Колючу шипшину.

Хто там проїжджає,
Калину ламає,
Колючу шипшину —
Далеко минає.

Ой, на тій шипшині
Чорний ворон кряче,
А десь за донькою
Батько й мати плаче.