Ой, піду я в ліс по дрова
Та й наломлю лому.
Завів мене дурний розум
На чу..., на чужу сторону.

А на чужій сторононьці
Ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому
Співа, співа соловейко.

Співай, співай, соловейку,
Всіма голосами.
А я піду в сад вишневий,
Заллю..., заллюся сльозами.

Та й зірву я з рожі квітку
І пущу на воду:
— Пливи, пливи, з рожі квітк
Аж до. аж до мого роду.

Плила, плила з рожі квітка.
При березі стала,
Вийшла мати води брати
Квіточ..., квіточку впізнала.

— Чи ти, моя рідна доню,
В недузі лежала,
Що вже твоя з рожі квітка
На во..., на воді зів'яла ?

— Не лежала я, матусю.
Ні дня, ні години,
Ізсушила гірка доля
З нелю.... з нелюбом в чужині.

Не лежала я, матусю,
Ні дня і ні ночі,
Попалася в лихі руки
Випла..., виплакала очі.

Посію я руту
Межи берегами.
Горе жити на чужині
Межи ворогами.

А я в тої рути
Верхи поламаю.
Воріженьки ляжуть спати,
А я погуляю.

Одні полягали.
Другі повставали,
Вони ж мому миленькому
Всю правду сказали.

Вже вечір близенько,
Йде милий п'яненький:
— Відчиняй же. мила, двері.
Бо я твій миленький.

— Дверей не відчиню.
Бо тебе боюся.
Темна нічка, невидная
Де ж я подіюся?

Дверима не вспію.
Віконцем не смію.
Розступися й візьми, земле,
Мене, молодую.

Земля розступилась.
Мила спохватилась:
— Прости мене, сира земле,
Що я согрішила.

А я согрішила
Не по своїй волі.
Бо не дав Бог мені щастя.
Ні доброї волі.

Ой. летіла зозуленька
Понад круті гори.
Виклювала пшениченьку.
Лишилась полова.

Нашо ж мені та полова?
В неї нема зерня.
На що ж мені та родина?
В мене мати вмерла.

Всі дівчата мамів мають,
А я сиротою.
Ой, вийду я на вулицю.
Стану та й постою.

Ой, якби я маму мала,
Так як тата маю,
Я б сім раз води принесла
З тихого Дунаю.

Сім раз води із Дунаю,
А восьмий з криниці.
Ой, якби я маму мала,
Хоч раз подивиться!

А вже на тій могилоньці
Козак сіно косить,
А вже тая дівчинонька
На весілля просить.

Як спросила всю родину,
Та й стала плакати:
— Прийди, прийди, рідна мамко.
Косу розплітати.

Ой, ходить сон коло вікон,
А дрімота коло плота.

Питається сон дрімоти:
— Де ж ми будем ночувати?

Де ж ми будем ночувати,
Мале дитя присипляти?

— Там ми будем ночувати,
Мале дитя присипляти.

Де хатина теплесенька.
Де дитина малесенька.

— Ой спи, дитя, колишу тя
Як ти заснеш, покину тя.

Покину тя над водою,
Накрию тя лободою.

Гойда, люлю. заколишу.
Як ти заснеш, то тя, лишу.

Тебе лишу, будеш спати.
Сама піду в поле жати.

Сама піду на роботу,
А прийду аж у суботу.

Гойда, люлю, люлю, люлю.
Гойда, люлю, люлю. люлю.

Ой, піду я лугом,
Лугом, долиною.
Чи не зустрінусь я
З свойою родиною?

Ой, там моя сестра
В полі жито жала,
Я сказав "день добрий",
В'на не відказала.

— Сестро моя, сестро,
Чого горда стала?
Я сказав "день добрий",
Ти не відказала.

— Ой брате мій, брате,
Я не горда стала,
Через дрібні сльози
Тебе на впізнала.

— Сестро моя, сестро.
Сестро дорогая,
Ой, чого ти, сестро,
Така стара стала?

— Постаріли, брате.
Біди та клопоти,
Біди та клопоти,
Тяжкії роботи.

Чуже поле жала,
В чужу клуню клала.
Ой, тому я, брате.
Така стара стала.

Чужій кужіль пряла,
В чужу скриню дбала.
Ой, тому я, брате,
Така стара стала.

Багато у наймах
Горенька зазнала.
Ой, тому я, брате,
Така стара стала.

Ой. з-за гори, з-за крутої
Буйний вітер віє.
Ой. там козак молоденький
Пшениченьку сіє.

— Ой. на тобі, козаченьку,
Оцюю дитину.
Як не схочеш її взяти.
На ріллю я кину.

Ой, посіяв жита грядку,
Пшениці з півкорця,
Оглянувся позад себе -
Несе дівка хлопця.

— Ой, дам тобі, дівчинонько,
Рубля золотого,
Тільки скажи, дівчинонько,
На діда старого.

— Ой чи ж бо я, козаченьку,
Розуму не мала,
Щоб я така молоденька
На діда сказала.

Усі сестри братів мають,
Вони з ними п'ють, гуляють.

Я одного брата маю,
З ним не п'ю і не гуляю.

Запряжу коня на мості,
Поїду до брата в гості.

Сидить братчик край віконця,
Бачить сестру проти сонця.

— Ховай, жінко, хліб зі столу,
Бо вже сестра біля двору.

Як сестричка це почула,
Назад коні повернула.

— Я не хочу обідати,
Тільки брата відвідати.

С у мене хліб у возі,
Пообідаю в дорозі.

Моя хата під горою.
Приїдь, брате, з братовою.

Моя хата з квіточками.
Приїдь, брате, з діточками.

— А як твоя, то сховаю,
А як моя. то накраю.

Я напою й нагодую.
Гостинцями почастую.

Зелененька павутинка
По подвір'ячку в'ється.
Не розлучай, Боже, з пари,
Як хто вірно кохається.

— Ой. ви, хлопці-риболовці,
Ой, ви гарні на вроду.
Візьміть мене у свій човен
Та й перевезіть до роду.

— Ой, раді б ми тебе взяти.
Човен води набрався.
Ой, чули ж ми поміж люди.
Що тебе рід відцурався.

Відцурався рідний батько.
Відцуралась мати,
Ще й той хлопець відцурався.
Котрий думав тебе взяти.

Сумно мені, сумно,
Як ввечір, так рано,
На моїм серденьку
Веселості мало.

Веселість, веселість,
Де ти ся поділа?
Чи в морі втонула'?
Чи в гай полетіла ?

В морі не втонула.
В гай не полетіла.
В лузі соловейком
На калину сіла.

На калину сіла
Та й стала кувати:
Літа молодії
Тяжко забувати

Вітер повіває.
Калинку хитає,
А моє серденько
Туга розриває.

В мене батько, як цвіт,
Зав'язав мені вік.
В мене мати, як зоря,
Гей, рано заміж дала.

Рано заміж віддала,
На чужу сторону,
На чужу сторону,
Гей, у велику сім'ю.

А велика сім'я
До вечері сіда,
А мене молоду
Посилають по воду.

Як по воду я йшла,
Гірко плакала,
А з водою прийшла,
Та й підслухала.

Щось у сінях бурчить,
Мати сину говорить:
— Як ти, синку, живеш,
Що ти жінки не б'єш?

А батечко сидить
Та й радочку радить:
—Треба, треба жінку бить
Гей, а то як з нею жить?

А сестричка сидить
Та й радочку радить:
— Ой, не бийте її,
Бо так буде і мені.

— А миленький лише
Усміхається,
Та й за мною, молодою,
Заступається.

— А узяв я її
Не за наймичку,
А узяв я її
За хазяєчку.

Ой піду ж бо я в чисте поле,
Терен поколишу.
Та й на кого ж я, товаришу,
Свою дівчину лишу?

— Ой, лишай її, товаришу,
На мене, на мене,
Та й буду ж її шанувати
Ще лучче за тебе.

Та й буду ж її шанувати,
Буду доглядати,
Та й буду ж її щонеділі
На гуляння пускати.

—Ой шануй, шануй, товаришу,
Шануй цюю дівку.
Так як прийду я з москаликів,
Нап'ємся горілки.

Ой, прийшов же я з москаликів.
Ступаю до хати,
А мале дитя на припічку
Вчиться рачкувати.

Наступила чорна хмара,
А за нею синя.
Чи с така друга.
Як я нещаслива?

Скажи мені, мати.
Де терен ламати'.'
Скажи мені, мати.
Де щастя шукати'?

Терен зелененький.
Не треба ламати.
Щастя саме прийде.
Не треба шукати.

Чом ти мене, мати,
В купелі не купала?
Чом ти мені, мати,
Щастя не бажала?

—Не раз, моя доню,
В купелі купала?
Не раз лиха доля
В купіль заглядала.

Туга за тугою,
Журба за журбою ...
Віддав мене батько
Заміж молодою.

Не находилася.
Не нагулялася,
Тільки розкошоньки,
Що й наплакалася.

— Пусти мене, милий,
До броду по воду.
До броду по воду.
Відвідати роду.

—Я й сам не буваю,
Тебе не пускаю,
Бо розкажеш роду
Про нашу незгоду.

— Як будуть питати.
Не буду казати,
Покотяться сльози,
Самі будуть знати.

— Чи не було річки,
Щоб ти втопилася?
Чи не було хлопців,
Щоб ти віддалася?

— Були бистрі ріки.
Та всі повсихали.
Були гарні хлопці,
До війська забрали.

Та й нема гірш нікому,
Як тій сиротині.
Що ніхто не пригорне
При лихій годині.

Та й не пригорне батько,
Не пригорне мати.
А тільки той пригорне,
Що думає взяти.

Та й надлетіли гуси
З далекого краю,
Скаламутили воду
В тихому Дунаю.

А шоб ті сірі гуси
З пір'ячком пропали.
Що мене із миленьким
Та й розпарували.

Ой, як ми кохалися.
Як голубів пара,
А тепер розійшлися,
Як чорная хмара.

Ой, як ми кохалися.
Як голуби в стрісі,
А тепер розійшлися.
Як туман по лісі.

Ой, вербо, вербо кучерява,
Ой, вербо, вербо розкудрява.

Хто ж тобі, вербо, кучері звив?
Хто ж тобі, вербо, корінь підмив'?

— Кучері звила весна красна,
Корінь підмила вода бистра.

Корінь підмила вода бистра.
А я молода заміж вийшла.

Віддай мене, мамко.
За кого я прошу,
Сім раз на день буде бити
Нікому не скажу.

Ой віддала мати
За кого я хтіла,
Зашуміла нагаєчка
Коло мого тіла.

Шумить вона, шумить.
Аж ся вигинає,
Від сліз білий рушничечок
Та й не просихає.

Йде мати до дочки,
В ворота вступає,
Сидить дочка на порозі.
Синці оглядає.

Дочко моя, лочко.
Що ж тебе боліло.
Що вже твоє біле тіло
Усе почорніло?

— Ой ходила, мамко,
У чисте поле.
А там мене, молоденьку,
Покусали бджоли.

- Дочко моя, дочко.
Що ж то є за бджілка'.'
Чого вона не кусала.
Як ти була дівка?

— Вона не кусала.
Бо права не мала.
А тепер вона кусає.
Бо вже право має.

Ой, у лузі калина
Білим цвітом зацвіла.
Чогось моя мила
Сумна, невесела
Та й до мене не говорить.

Ой. посію я жито,
Ой. посію я рідко.
Кого я не знала.
Зроду не видала.
Та й приніс його дідько.

Ой. чогось моє жито
Та й так довго не сходить.
Чогось моя мила
Сумна, невесела.
Та й до мене не говорить.

— Ой, подай, жвавий хлопче.
Та й коня вороного,
Може, заговорить.
Хоч слово промовить
Та й до мене, молодого

— Не поможе тобі, муже.
Та й той кінь вороненький.
Як я не любила,
Не буду любити,
Ще й до тебе говорити.

— Ой. подай, жвавий хлопче,
Золотеє сідельце.
Нехай заговорить.
Хоч слово промовить
Та й до мене моє серце.

— Не поможе тобі, муже,
Золотеє сідельце.
Як я не любила.
Не буду любити,
Ще й до тебе говорити.

— Ой. подай, жвавий хлопче,
Та й горілки-шумівки.
Нехай я нап'юся.
Волі наберуся
До проклятої жінки.

— Не поможе тобі, муже,
Та горілка-шумівка.
Як я не любила,
Не буду любити,
Ще й до тебе говорити.

— Ой, подай, жвавий хлопче,
Та й нагайку-дротянку.
Нехай її спишу,
Нехай розмалюю.
Як червону китайку.

— Ой, не бий мене, муже,
Не карай мене дуже.
Сорочка тоненька,
А я молоденька.
Та й болить мене дуже.

Соловейку, рідна пташко.
Чом в чужині жити важко'.'

Чи всім людям, чи лиш мені.
Горе жити на чужині'?

Бо чужина — не родина.
Серце плаче, як дитина.

Воно плаче, знає чого,
Нема шани ні від кого.

Муж нап'ється - та й до роду,
Я за відра та й по воду.

Я ще води не набрала.
Як рука на косу впала.

Став він бити, волочити.
А я стала ся просити:

— Пусти, милий, до сусіди.
Най розкажу свої біди.

Бо сусіда горе знає,
За все мене розпитає.

Розпитає й обернеться.
Вона з мене насміється.

Ой, зійшов місяць, зійшов ясний
І берег річки освітив.
Як освітив він всю долину.
Та й знов за хмари заходив.

А в тій долині є хатина,
Там раз у раз вогонь горить,
Там мати дочку научає,
Дочка заплакана сидить.

— Ой доню, донечко, дитино,
Ти в мене, зіронько, одна.
Не жди. не жди. кого любила,
Його на світі вже нема.

Багато хлопців поверталось.
А багатьох взяла війна,
Багато дівчат повінчалось.
А ти чого сидиш сама?

Не було більше чуть розмови.
Не було чуть плачу дочки.
На другий вечір старостонькам
Давала Галя рушники.

А як давала, сльози лляла,
Згадала весняну пору,
Коли милому присягала:
Як не діждуся, то помру.

Ой, повій, вітроньку,
З гори в долиноньку
Ой принеси ж мені
Мою родиноньку.

Вітер повіває,
Деревом колише,
А брат до сестрички
Дрібні листи пише:

— Сестро ж моя, сестро,
Сестро дорогая,
Ой, чи ти привикла
Де роду немає?

За хорошим мужем
Жінка, як калина,
А за п'яницею —
Як та сиротина.

— Не привикла, брате,
Мушу привикати,
Таку нещасливу
Породила мати.

Породила мати
У святу неділю,
Дала лиху долю.
Де ж її подію?

Вийду за ворота,
Травка зеленіє.
За хорошим мужем
Жінка молодіє.

Ой. на калині
Чорний ворон кряче.
А на чужині
Сиротина плаче.

— Ой, не кряч, не кряч,
Чорне воронятко.
— Ой, не плач, не плач,
Бідне сиротятко.

— Ой, я недавно
Сиротою стала,
А вже багато
Горенька зазнала.

Вийду на вулицю,
Радять мені люди:
Ой, вийди заміж.
Краще тобі буде.

Ой, а я людям
Волю учинила:
Вийшла я заміж.
Голівку втопила.

Голівку втопила
В глибоку криницю.
Ой, вийшла заміж
За гірку п'яницю.

А гірка п'яниця
Все п'є та й гуляє.
Прийде додомоньку
Як не б'є, то лає.

Прийде додомоньку.
Сам лягає спати.
Мене ж, молодую.
Виганяє з хати.