Розділ II Пісенний фольклор с. Стіна Стінянської "Русави" одвічне джерело (Цвігун Т.О.) Вечір у Стіну приходить раніше, ніж в інші села. Коли стаєш у надвечір'ї на одному з пагорбів, то чуєш задушевні народні пісні. Заплющуєш очі, і здається, що голоси співачок зливаються з жебонінням одвічної Русави, шелестінням верб. Пісні, що злітають, мов птахи, над селом, лунали тут і сто, і п'ятсот, і більше років тому. їх, як найдорогоцінніший скарб, передавали із уст в уста, від покоління до покоління. І віриться, що через сотні літ стінянські пісні із завмиранням серця будуть слухати наші нащадки. Бо народні пісні жили і житимуть, поки є такі їхні шанувальниці й пропагандистки, як співачки з фольклорного ансамблю "Русава", що давно став гордістю села. А заснувала цей колектив і вже понад три десятиліття працює з ним Зоя Чорна.  Іл. 1. Фольклористка Чорна Зоя Зосимівна. Родину Чорних у Стіні знають з діда-прадіда. Дав їм Господь усім голоси, то й вирізняються співом серед односельців і досі... І нині ніхто не переспіває Зою Зосимівну, хоча вона — вже третє покоління Чорних... І вони не просто співають, а всі пісні виконувані родиною записують і передають із покоління в покоління. А упорядкувала весь цей доробок Зоя Зосимівна — нині відома фольклористка, етнограф, неперевершена виконавиця народних пісень (іл. 1). Цю жінку люблять і шанують не тільки в Томашпільському районі, а й далеко за межами Вінниччини і називають живою легендою Стіни. Зоя Зосимівна згадує:
— Коли пішла працювати в школу завідуючою шкільною бібліотекою, дали мені вести уроки музики і співу. Так я попала на чотирирічні очно-заочні курси вчителів співів в інституті вдосконалення учителів. Моїми вчителями стали найвідоміші митці Вінниччини, що дали основи музичної освіти: Василь Папаїка (баян), Олексій Зуєв (музична грамота), Анатолій Мархлевський (хоровий клас), Родіон Скалецький (народознавство). Скалецький вчив, як збирати пісні, аранжувати, розписувати. Родіон Андрійович говорив: "Стіна! Співайте. Співайте своїх пісень — це ваше, найдорогоцінніше!" У 1970 році Зоя Чорна захотіла створити колектив, який пропагував би кращі пісні рідного села. А тут і нагода випала. У райцентрі проводився огляд художньої самодіяльності, на який Зоя Зосимівна повезла свій шкільний дівочий ансамбль. Народні пісні у виконанні дівчат, а надто веснянки, припали до вподоби журі, в якому був і представник з області. У неї запитали, чи не змогла би привезти ансамбль зі старших жінок. Вона, повагавшись, погодилася, тільки запитала, на котру годину. Зоя Зосимівна розповідає:
— Приїхала я додому та стала збирати колектив. Почала з своїх: мами Антоніни Фоківни та тітки Клевди. Вони обидві в невістках. Пішла в Долини до тітки Марії Гідрович, бо такий гарний другий голос у неї, що такого ніде не почуєш. Так співала її мама Соломія. Виводчиця вона, у нас кажуть, середній вивід. Взяла Ганну Рябошапко, працювала вона тоді ланковою, в неї гарний перший голос та з її ланки Ганну Гончар. Ще погодилися дві доярки наші Гончаренко Ліда та Пентюк Ганна, працівник культури Люба Кельбас. Наступного дня прийшли ми до клубу. Кажу: "Ну з чого ж ми почнемо? Народні пісні візьмем, ті, що ви знаєте". А мама моя каже: "Зонько, почнімо з пісні про Марію Лисенко. Ми її знаємо всі." І почали: Ще тумани сиві не зійшли з полів,
На широкій ниві чути дружній спів.
І на світанку мовить ланкова,
Слухає ланка теплії слова... Заспівали. Але то в мене був багатий колектив! Там були тільки чотири таких виводчиці, що їх ніде не було. Пенчук Зіна, Гончар Ганя, Гончаренко Ліда, і моя сваха Чорна Ніна Фоківна. Це чотири таких жінки, які в любий час любу пісню заспівають. Бо є така пісня, що треба нижчого трохи голосу, треба вищого, щоб витягнула гарно. Другою піснею ми взяли українську народну пісню: Ходжу-броджу по діброві,
Як туман по лузі.
Усі серця веселяться,
Тільки моє в тузі... Третьою: Тече річка-невеличка
Попід мої ворота.
А хто ж мене сватать буде,
Що я бідна сирота... Четверта: Попід гору, попід круту
Вітер марширує.
Нехай мене сякий-такий
В личко не цілує... П'ята: А я в сад не ходила,
В саду роса була,
А я хлопців не любила,
Бо молода була... Із цими п'ятьма піснями поїхали в Томашпіль на огляд. Але постало питання: в що ж ми вберемося? У клубі немає форми. А я кажу: "А у вас немає своїх сорочок? Ви ж дівували і вишивали, у вас є свої домашні сорочки". "Та й чо'ж нема?!" "А ну кожна до дому і кожна несіт сорочку й спідницю з собою! Рушник, як нема фартуха. Хустини біленькі!" Зібралися. Прийшли, повбиралися. Ну сорочки, знаєте, як в скрині лежали, то їх треба було простірнути. Но прати не мали коли. Поїхали в Томашпіль. Приїхали. Першою йшла я на сцену, а за мною всі мої дівчата. Заспівувала я таки усі п'ять пісень сама, тому що це треба було нам репетицію зробити, щоби так воно, як повинно бути. А тут же ж не було коли. І коли ми заспівали першу пісню, такими оплесками нас зустріли, що ми й самі злякалися. І так ми проспівали всі пісні". З того часу і почалася творча біографія цього прекрасного колективу, який несе до людей самобутні пісні рідного краю. Назву йому дали таку просту і величну - "Русава". На честь річечки, що протікає через село. За всю історію "Русави" її активними учасниками були 66 чоловік. Нинішній склад колективу налічує 32 учасники у двох групах. Старша група:
Кельбас Люба Калістінівна,
Чорна Зоя Зосимівна,
Чорна Ольга Василівна,
Гідрович Марія Христофорівна,
Олійник Ніна Маврікіївна,
Сідак Галина Іванівна,
Сідак Тетяна Миколаївна, Сідак Галина Миколаївна,
Пентюк Ганна Євсеївна,
Базюк Людмила Віталіївна,
Юрій Зіна Христофорівна,
Шпіклірна Марія Михайлівна,
Чорна Інна Володимирівна,
Щербань Лєна Володимирівна,
Кельбас Люба Касіянівна  Іл. 3 к. Старша група ансамблю "Русава".  Іл. 4 к. Старша група ансамблю "Русава". Молодша група:
Дигодій Наташа Миколаївна,
Чорна Віта Василівна,
Замоцна Лариса Іванівна,
Юрій Надія Володимирівна,
Пелих Ірина Миколаївна,
Замоцна Анжела Олександрівна,
Чорна Марина Анатоліївна,
Сергій Валентина Віталіївна, Сельдлер Яна Романівна,
Шпіклірна Наташа Анатоліївна,
Осипенко Оксана Михайлівна,
Чорна Зоя Володимирівна,
Чорний Віталій Васильович,
Маланський Сергій Миколайович,
Юрій Олег Миколайович,
Осипенко Ігор Миколайович,
Пентюк Люда Петрівна  Іл. 1 к. Молодша група ансамблю "Русава".  Іл. 2 к. Молодша група ансамблю "Русава".
В різні роки учасниками ансамблю "Русава" були:
Рябошапка Ганна Зосимівна,
Журавель Валентина Василівна,
Осипенко Марія Рафаїлівна,
Дмитришина Леся Василівна,
Антонишина Катерина Василівна,
Неспляк Ніна Кузьмівна,
Осипенко Марія Василівна,
Комісарчук Ганна Фокіївна,
Чорна Ніна Фокіївна,
Пенчук Зіна Романівна,
Пенчук Ніна Іванівна,
Осипенко Галина Василівна,
Ярушняк Ганна Василівна,
Чопик Марія Іванівна,
Безобманна Марія Ликентіївна,
Вознюк Зіна Сафонівна,
Пентюк Світлана Анатоліївна,
Осипенко Галина Іванівна,
Пелих Зіна Афонівна,
Безобманна Марія Сарафімівна,
Федорова Ганна Петрівна,
Замоцний Петро Євсеєвич,
Березовський Іван Степанович,
Запопадний Онуфрій Ликентійович.
Немає серед живих таких учасників колективу, як:
Гончар Василина Андріївна,
Гончар Ганна Василівна,
Панькова Клавдія Трофонівна,
Чорна Антоніна Фокіївна,
Чорна Клавдія Василівна, Прокопова Зоя Василівна,
Князєва Люба Василівна,
Гончаренко Ліда Тимофіївна,
Сергін Валентина Савелівна,
Антонишин Василь Глібович. У 1978 році фольклорний ансамбль був удостоєний почесного звання "Народний" і з гідністю носить його до сьогоднішнього дня. Географія виступів колективу дуже велика. Щоб розповісти про них, треба списати багато аркушів паперу. Але я хочу зупинитися на тих, які були особливо пам'ятними. Вечір музичного фольклору "Народна музика Поділля", який у 1983 році пройшов у Будинку композиторів у Києві. Жодного вільного місця не було тоді в залі. Колектив виконав 18 пісень: "Кривий танок",
"Сам хожу, сам",
"Попід терен ліз, ліз",
"Усі гори зеленіють",
"Ой, під вишнею, під черешнею",
"Ой, на Івана, на Купала",
"Ой, з-за гори три місяці ясні",
"Ой, вербо, вербо, не шуми над водою",
"Ой, зацвіла ружа трояна", "Розплітала мати дочку",
"Ой, великий двір",
"Відкрий, мати, ліску",
"Чумак",
"У мене батько, як цвіт",
колискова "Ой, ходить сон біля вікон",
"Ой ти дубе кучерявий",
"Ой, зацвіла з ружі квітка",
"Василиха". Зоя Зосимівна пригадує свій виступ на цьому вечорі: "Починали з композиції. Показували важку долю бідної вдови та її дев'ятьох дітей сиріт. Привезли граблі і коси, серпи і снопи пшениці. Поставили клані на сцені. Тітка Марія (вона бабкою була) несла кракани і колиску. Галька Паламарка несла бесаги і дитину. Нінка Пенчучка несла серпи, а моя Олька - близнята, Любин Богданчик ніс баньочку з водичкою. Надька Люби Кельбас несла грабельки, а Васька Любин - верету простелити, коли діти сядуть обідати. Тоді тітка Марія виходить, уперед іде, а Галька йде, дитину несе і бесаги. Діти коло неї, тс держиться за підтичку, те - за рукавчик, а старші дівчатка ідуть. А тітка Марія виходять та й кажуть: "Добрий день Вам, люди добрі! Боже Вам помагай!" А Люба піднімається тако, витирає піт та каже: "Доброго здоров'я, бабко! Боже й Вам помагай!" А тітка Марія продовжує: "Гарний уродив хліб, та не наш! Нам лиш збирати та наробитися на ньому!" А Люба каже: "Бабко Маріє! А водички у вас немає?" А тітка Марія каже: "Є! Є водичка". "Дай-но баньочку з водичкою, нехай Люба оно нап'ється". Люба взяла воду пити, а тітка Марія кракани влаштовує і колиску чіпляє та й каже: "Сядьте, діти, трохи відпочиньте, доки я колисочку вправлю". Та й тітка Марія сідає, а ми тоді - хто де. Ми ж були босі, у робочій формі, рукави позакачувані, спідниці підтикані, підтички наверх, щоб усі бачили. Посідали і Люба тихенько починає співати: "Усі гори зеленіють..." (іл. 2).  Іл. 2. Композиція до пісні "Усі гори зеленіють". А то радіо, а то телебачення з усіма інструментами — назад. Усі встають, встають, встають. Стати не було де в залі, поміж ряди тако — повний зал, дихнути не було... Всі стоя... Ті плачуть, ті пишуть у нотних зошитах, ті на магнітофон записують. Ми ж сидимо, все бачимо. З нас десятий піт ляється. В мене хустина й сорочка — хоч крути — мокрі були. Як я напереживалася! Тоді, як кінчилася пісня "Усі гори зеленіють", а я починаю тихенько: Ой, піду я лугом,
Лугом-долиною,
Чи не здибаюсь я
З свою родиною... І так ми хором співаємо всю пісню. Дитинка почала засипляти. Бабка Марія бере дитинку від Гальки (тая кукла була велика), нахилила, воно заплакало. Бабка Марія поставила дитинку у колисочку і почала колисати й співати: Ой, ходить сон коло вікон,
А дрімота коло плота.
Питається сон дрімоти:
Де ж ми будем ночувати?.. І так до кінця. І весь зал — муха летіла щоби — завмер. Ми композицію завершили, треба вставати виходити, а зал мовчить, думаємо, — не сподобалося. А потім вибух оплесків! Як почали плескати! І нам несуть квіти, корзини ставлять перед нас, зі сцени не пускають, оплески, оплески, оплески..." Після того пам'ятного вечора були виступи на відкритті Всесоюзної майстерні фольклорних колективів у Москві (1985), Всесоюзному фестивалі народної творчості у Великому Устюзі Вологодської області (1986).  Іл. 4. Ансамбль "Русава" та ансамбль "Сударушка" на фестивалі фольклорних колективів у Великому Устюзі. 1986 рік.
В 1987 році, знову в Москві, ансамбль разом з іншими кращими самодіяльними колективами країни відкривав II Всесоюзний фестиваль народної творчості. Це славні віхи у творчій біографії ансамблю (іл. 3; 4; 5). А хіба забудеться участь у Міжнародному фольклорному фестивалі у Москві 1988 року, на якому колектив був нагороджений дипломом і бронзовою медаллю, а керівник - золотою.
 Іл. 3. Фольклорний ансамбль "Русава" перед від'їздом на перший всесвітній фестиваль фольклорних колективів у Москві. 1988 рік.
У Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Києві (1989), найпопулярнішому телеконкурсі "Сонячні кларнети" і фольклорному радіофестивалі "Золоті ключі...", в Музеї народної архітектури і побуту у Києві, на Міжнародному фольклорному фестивалі "Берегиня" у Луцьку, традиційному святі фольклору "Лесині джерела" у Новограді-Волинському, обласному святі фольклору імені Гната Танцюри! І скрізь ансамбль отримував високе визнання журі за глибоке і правдиве виконання народних пісень, збереження їх стильових особливостей, що характеризуються вишуканістю, теплим ліризмом і соковитим багатоголоссям. Такої популярності колектив набув завдяки ентузіазму та енергії своєї засновниці, її глибоким знанням пісенного фольклору. Іл. 5. Ансамбль "Русава" виконує веснянку у Музеї народної архітектури та побуту у с. Пирогів під Києвом. Поринувши в найпотаємніші глибини пісенного фольклору, Зоя Чорна зрозуміла, що всі ці перлини потрібно дбайливо збирати, аби зберегти для наступних поколінь. У фольклорному колективі її називають "мамою". Повірте, це звання дуже високе й відповідальне, свідчить і про шану до старшої наставниці. Колись одна з хористок Галина запитала: "Мамко, чого ж ви пісень не записуєте? Ви собі знаєте, але цього мало. А коли, не дай Боже, вас не стане, що ми будемо робити?" І взялася тоді наставниця до благородної справи: записувала зі своєї багатющої пам'яті, ходила до стареньких, аби зібрати коштовні перли з глибин віків. Усе це в зошитах записано її рукою. Вона не просто збирає і вивчає обряди, а виносить їх на сцену, на вулицю. Для всіх працівників культури ця жінка була і є вчителем і наставником. — Який обряд не візьми, — розповідає Зоя Зосимівна, — кожен по-своєму цікавий. От перед різдвяними святами мама мастила хату, щоб було чистенько скрізь. І бере вона волошку, калину і купчачки. Складає у квіточку. Калина — краса в середині. Без волошки молода не віддається, вінка не носитиме. Від волошки всякий поганий дух з хати виходив. Замотує квіточку і за образи кладе. І як краса, чистота і запах славний у хаті!
Полягали рано спати, бо ж світла не було, і вчимо з мамою щедрівочки. Нас було шестеро в сім'ї, але лишилася я одна. І за всіх шістьох я пронесла мамину давню пісню. Тепер допомагають мені мої діти, онуки й правнуки. Близько півтисячі пісень записала фольклористка і включила до репертуару народного аматорського ансамблю "Русава". Це колядки, щедрівки, веснянки, весільні, купальські, жниварські, наймитські, рекрутські, чумацькі та родинно-побутові пісні. Кращі з цих перлин: колядка "Весела новина", щедрівка "Ой, на річці, на Йордані", веснянка "Ми кривого танця водимо", купальські "Ой, на Івана, ой, на Купайла", "Через наше село дерево возили", весільні "Плавай, плавай, щуко-рибо", "Ой, великий двір" та інші.
Цінність для науковців становлять й етнографічні записи Зої Зосимівни, зроблені в рідному селі, зокрема, такі як "Народини", "Хрестини", "Входини", "Святий вечір", "Весілля в селі Стіна". Знає Зоя Зосимівна багато різних замовлянь. Вона вважає, що вони допомагають у житті: Куди іду, як грім гримлю, Куда прийшла, як зоря зійшла. Правою ногою - стук, Всі мої вороги в кут. Місяць в плечі, Сонце в лице. Зорою підперезалася, Щоб усім сподобалася. Як зозуля кує, Всі її люблять і слухають. Щоб мене так любили і слухали. Амінь. Велику увагу Зоя Зосимівна приділила відродженню і збереженню народного одягу свого села. Жіночі і чоловічі сорочки, весільне вбрання молодих, верхній одяг, спідниці, зібрані нею, стали гідним поповненням фондів Вінницьких обласних краєзнавчого та художнього музеїв. Стінянський костюм демонструвався на Міжнародній виставці у Японії. У 1999 році Зоя Зосимівна передала своє дітище директорові сільського будинку культури, своїй послідовниці Любові Калістінівні Кельбас. Сама ж і досі веде дитячий фольклорний колектив "Русавочка", що діє при ансамблі. її серце завжди відкрите для дітей. І для своїх, і для чужих. Четверо прекрасних дітей виростила вона разом з чоловіком Василем Глібовичем Антонишиним. Василь Глібович (на жаль, нині покійний) був учителем історії та краєзнавцем. Діти - Павло, Ольга, Ніна і Катерина, як і батько, сіють розумне, добре, вічне. Ольга Василівна Чорна, директор місцевої школи, багато років співає в ансамблі. Була його активною учасницею й інша донька — Катерина Василівна Шленськова. Розповідь про 3.3. Чорну була б неповною, якби не відзначити, що вона володіє рідкісним феноменальним даром емоційної щедрості. Для мене слухати її розповіді — велике задоволення. А знаю я цю невтомну, як бджола, трудівницю давно, бо вона активно співпрацює з обласним центром народної творчості. Завжди, коли спілкуюсь із Зоєю Зосимівною, дякую долі, що звела мене з нею. Можна довго розповідати про добрі справи цієї жінки, але щоб відчути всю її глибину, велич і водночас простоту, треба відвідати її рідну Стіну. Доброзичлива, щира, приємна, Зоя Зосимівна завжди рада гостям. Навіть той, хто вперше переступає її поріг, почуває себе, як у давньої знайомої. А знавці та шанувальники народного мистецтва заходять в оселю фольклористки, як у музей, і, затамувавши подих, милуються тканими рушниками, килимами й веретами, виготовленими руками господині та її матері Антоніни Фоківни. Ці вироби неодноразово демонструвалися на обласних та Всеукраїнських виставках ужиткового та декоративно-прикладного мистецтва. Так в лютому 2002 року їх могли побачити кияни, які відвідали виставку "Стінянські джерела", що проходила в "Кобзарській світлиці" столичного палацу мистецтв "Український дім" в рамках Всеукраїнської акції "Мистецтво одного села". Крім творів декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва, стіняни демонстрували унікальну виставку обрядових хлібів, характерних лише для Стіни. На відкритті виставки багато гарних теплих слів було сказано про Зою Чорну та ансамбль "Русава", який показав автентичну манеру співу притаманну тільки для цього села. Фахівці відзначають, що вона має округле звучання, природну постанову голосів внаслідок злиття грудного і головного резонаторів. А в'яже верх із низом особливий голос Марії Гідрович, яка веде середній підголосок. У їх гуртовому співі — злагодженому, врівноваженому, злитому — кожен голос зберігає свою наспівність, а всі мелодії-варіанти взаємно доповнюють, прикрашають одна одну. Цим досягається своєрідність загального звучання. І якщо одна мелодія яскрава і барвиста приносить естетичну насолоду, то одночасне звучання кількох таких мелодій примножує, посилює насолоду, бо краса співу незміряно більшає. їх спів вирізняє подвійна принадність — плин гармонійних сполучень і плетево мелодійних візерунків. Підголосковий спів виховав в учасників ансамблю імпровізаційний хист. Він розвинув вміння складати не тільки додаткові мелодії, варіанти, підголоски, а й основні наспіви, тобто творити нові пісні. Зоя Зосимівна та її колектив (іл. 6; 7; 8) багато уваги приділяють творенню сучасного пісенного фольклору. На вірші земляків ними створені пісні: "На Поділлі село",
"Ой, як збирався на війну я",
"Їхали три брати на фронт воювати",
"Балада про матір",
"Пісня про Героя Радянського Союзу
Гліба Кельбаса",
"Чи це мені Господь дав" тощо. Нижче наводимо тексти кількох таких пісень:  Іл. 6. Ансамбль "Русава". На Поділлі село слова Христофора Замоцного На Поділлі село серед гір розцвіло,
А між вербами Русава в'ється.
Місцина чарівна — село наше Стіна,
Хліборобам тут гарно живеться.
Рано вранці в туман вийде ланка на лан,
Вдаль красується море пшениці.
Навкруги буряки, буйнолисті рядки,
Буде цукор й смачні паляниці.
На просторі ланів лине радості спів,
Хліборобам "Русава" співає,
А літак над селом нас вітає крилом,
Коли з Вінниці в Ямпіль літає.  Іл. 7. Ансамбль "Русава". Їхали три брати
на фронт воювати Їхали три брати на фронт воювати,
Синів проводжала їхня рідна мати.
Першому синочку дала в дар сорочку,
Яку вишивала шовком у садочку.
Середньому сину дала в дар хустину,
Щоб не забував він про усю родину.
Найменшому синку із себе картинку,
Щоб згадував в бою про рідну матінку.  Іл 8. Ансамбль "Русава"— учасник всеукраїнського огляду конкурсу автентичних колективів з нагоди 100-річчя від дня народження Г.Т. Танцюри. Вінниця. 2001.
Чи це мені Господь дав Чи це мені Господь дав, чи Божая Мати
Такі гості дорогі в своїй хаті мати.
Чи це мені Господь дав, чи Святая Діва,
Прийшли мої любі гості, яких я хотіла.
Чи це мені Господь дав, чи Свята Варвара,
Прийшли мої любі гості, яких я чекала.
Чи це мені Господь дав, чи Святий Микола,
Сидять мої любі гості в мене кругом стола.
Чи це мені Господь дав, чи Святий Михайло,
Любі гості дорогенькі, разом заспіваймо. Співом ансамблю захоплювалися такі знавці українського пісенного фольклору, як Родіон Скалецький, Лсопольд Ященко, Ніна Матвієнко, Іван Сльота та інші. Про творчу діяльність колективу знято телефільми "Времена года, времена жизни" (Москва, 1988). Українське телебачення зняло про колектив документальний фільм "Перлини душі народної", а обласне — "Подільське весілля", "У колі сім'ї", "Колискова матері", "Дивоцвіти". Вони учасники документального фільму "Михайло Коцюбинський". Я ж свою розповідь про народний аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль "Русава" хочу завершити рядками Ніни Гнатюк. І хоч авторка подарувала цю поезію Зої Зосимівні на 65-річчя, вона стосується всього знаменитого колективу: Пісні призабуті, епохи колишні
Без вас оніміють, зашерхнуть вуста.
Як мови не стане — не стане народу,
Як пісні не стане — зітліє душа,
Зачахне коріння — не матимем плоду,
Тоді ми не варті усі ні гроша...
Бібліографія публікацій про ансамбль "Русава": - Андрущенко В. Фільм про народний колектив // Вінницька правда. — 1983. — 26 серпня.
- Рабенчук В. "Та й зірву я з рожі квітку" // Вінницька правда. — 1983. — 16 листопада.
- Барви "Русави" // Вінницька правда. — 1984. — 18 травня.
- Перлини душі народної (3 досвіду народного самодіяльного фольклорно-етнографічного ансамблю "Русава" Стінянського СБК Томашпільського району): Плакат. — Вінниця, 1984.
- Чорна 3. Пісня над Русавою // Вінницька правда. — 1985. — 24 березня.
- Високі нагороди // Вінницька правда. — 1985. - листопад (Про нагородження 3.3.Чорної Почесною Грамотою та Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР).
- Международный фестиваль фольклора. — Москва, 1988. - С.74.
- Соколовский Б. Времена года, времена жизни // Клуб и художественная самодеятельность. — 1988. — №3 (З грамплатівкою із записами пісень у виконанні "Русави").
- Андрущенко В. Москвичі аплодують "Русаві" // Вінницька правда. — 1989. — 1 січня.
- "Русаві" виповнилось двадцять // Комсомольське плем'я. — 1990. — 25 серпня.
- Тисяча пісень "Русави" // Сільські вісті. — 1990. — 13 грудня.
- Гнатюк Н. Піснями "Русава" хлюпоче // Вінниччина. — 1997. — 17 жовтня.
- Булавко А. І життя, і пісня, вплетена в роки // Томашпільський вісник. — 1997. — 20 грудня.
- Зіневич О. Співучі голоси "Русави" // Сільські вісті Вінниччини. — 2000. — 28 серпня.
- Цвігун Т. Одвічна "Русава" // Томашпільський вісник. — 2001. — 20 січня.
- Касіяненко Г. "І кожна пісня — то лише пташа, якому ви дали для лету крила" // Вінницька газета. — 2001. — 6 лютого.
- Осадчук І. Берегині історії краю // Томашпільський вісник. — 2001. — 17 березня.
- Цвігун Т. Подвижниця // Подолія. — 2002.— 13 грудня.
|
