Розділ II Пісенний фольклор с. Стіна ПІСНІ ПРО КОХАННЯ. (записані від фольклорно-етнографічного ансамблю "Русава" в 1998 р.*)
75. МОЯ ТИ, ГОЛУБКО, ЙДИ СЯДЬ БІЛЯ МЕНЕ  Моя ти, голубко, йди сядь біля мене.
Розлуки настав уже час.
Іди посумуєм, обнявшись з тобою,
А я поцілую ще раз.
Бо завтра поїду в далеку дорогу.
Бог знає, чи вернусь, чи ні.
А, може.голубко, без тебе загину
В далекій, чужій стороні.
Іди, най погляну в твої карі очі.
Щоб знати, які вони є.
Щоб згадати очі веселі, дівочі
І гарнеє личко твоє.
Ти вийдеш і станеш отам біля тину.
Згадаєш про ласки мої.
Згадаєш про край той. куди я полину.
1 очі заплачуть твої.
А, може, голубко, другого полюбиш.
Захочеш багачкою буть.
За золото щастя, голубко, не купиш.
А серце не схоче любить.
76. ХОДЖУ, БРОЖУ ПО ДІБРОВІ  Ходжу, брожу по діброві,
Як туман по лузі.
Ой чужі серця веселяться,
А моє все в тузі.
Ой ти, дубе кучерявий.
Лист на тобі рясний.
Ой ти, козаче молоденький.
Ти словами прекрасний.
Слова твої прекраснії.
Бог зна, яка думка.
Ой, поки-м тебе не любила.
То була, як голубка. Була ж бо я голубкою
Та й летіла в поле,
Ой, як летіла, говорила:
— Ой, горе ж мені, горе.
Горе ж мені в світі жити,
А ще гірше буде,
Ой, як я піду від матінки
Та й межи чужі люди.
Ой, над моїм подвір'ячком
Чорна хмара стала.
Ой, а на мене, молоденьку,
Поговір, ще й неслава.. А я тую чорну хмару
Рукавом розмаю.
Ой, пережила поговори,
Переживу й неславу.
77. ЛЕТИТЬ ГАЛКА ЧЕРЕЗ БАЛКУ
Сл. Тараса Шевченка (1814-1861)(записана від Зої Зосимівни Чорної, 1932 р.н. в 1999 р.)  Летить галка через балку,
Літаючи, кряче.
Моло..., молодая дівчи..., дівчинонька
Ходить, ходить гаєм, плаче.
Не пускає мене мати
Вранці до криниці,
А ні льону брати, а ні жито жати.
Ні на..., ні на вечорниці.
— Пусти ж мене, моя мати,
В ліски по горішки.
Чи не..., чи не найду щастя, щастя-долі
Я со..., я собі хоч трішки
— Не пущу ж я, доню моя,
В ліски по горішки,
Бо вже..., бо вже мені надо..., надоїли
Хлопча. ., хлопчачі насмішки! Раз увечері пізненько,
Як мати заснула.
Вийшла, слухать соло..., соловейка.
Мов зро... , мов зроду не чула.
Вийшла, стала під вербою
Та й дивлюся в воду ....
— Нашо, нашо, мамцю, дала мені
Таку, таку гарну вроду?
Дала мені чорні брови,
Ще й карії очі.
Усе, усе дала, наче змалювала,—
Щастя, щастя дать не хочеш!
Було б тобі, моя мати,
Цих брів не давати.
Лучче б, лучче б тобі, моя, моя мати.
Щастя, щастя й долю дати.
78. ЧИ ТИ, МИЛИЙ, ПИЛОМ ПРИПАВ  — Чи ти, милий, пилом припав,
Чи попілицею?
Чом не ходиш, не співаєш
Цею вулицею?
— А я ходжу і співаю,
Ти, мила, не чуєш.
Ой, чув же я поміж люди,
Що ти мене судиш. — Не сама я тебе суджу.
Судять тебе люди.
Що з нашого коханнячка
Нічого не буде.
Ой, зелений барвіночок
Низенько схилився.
А миленький за милою
Тяжко зажурився.
79. ЧЕРЕЗ ГРЕБЛЮ ТА Й В ЛІСОК  Через греблю та й в лісок, та й в лісок.
Ой, полай, мила, голосок.
В саду листоньки шумлять, та й шумлять.
А за нас люди говорять.
— Ой. за тебе й за мене, за мене.
Ой, що ти ходиш до мене.
Ой, як ти ходиш, то ходи, то ходи.
Ой, поговору не роби.
Бо то такий поговір, поговір:
Ой, я не твоя, ти не мій.
80. ПОЖЕНУ Я СИВІ ВОЛИ  Пожену я сиві воли
Понад круті гори,
Розчешу я кудрі свої
Понад чорні брови.
Розчешу я кудрі свої
Понад чорні брови.
Ой хто ж мене, молоденьку,
До серця пригорне — Пригортайся, моя мила,
Іншому милому,
Лиш не кажи тої правди,
Що мені самому.
Скільки жита я не жала.
Снопів не в'язала.
Скільки хлопців не любила.
Правди не казала. Тоді же я жито зв'яжу,
Як роса упаде.
Тоді же я правду скажу,
Як на рушник стану.
81. ТУМАН ЯРОМ ПО ДОЛИНІ  Туман яром по долині,
Широкий лист на калині.
А ще ширший на дубочку,
Кличе голуб голубочку: — Йди. голубко, поцілую,
Хоч не свою, то чужую.
— Нащо чужу цілувати.
Своїй жалю завдавати?
82. СМУТНИЙ ВЕЧІР, СМУТНИЙ РАНОК  Смутний вечір, смутний ранок,
Десь поїхав мій коханок.
Десь поїхав та й бариться,
Серце моє печалиться.
Десь поїхав та й немає,
Серце з жалю завмирає.
Ой, вийду я на той ґанок.
Чи не їде мій коханок
Ой, він іде, а я бачу,
Він сміється, а я плачу.
Нагайкою коня крає.
Всю Вкраїну об'їжджає.
Як об'їхав всю Вкраїну.
Пустив коня на долину. Пустив коня на долину.
Сам ліг спати на годину.
Спить годину, спить другую,
Ще й третюю щасливую.
Щасливая годинонька,
Десь узялась дівчинонька.
Вирвала вона травиченьку,
Вдарила його по личеньку,
— Встань, козаче, годі спати,
Бо вже коня не видати.
Ішли турки з татарами,
Взяли коня з поводами.
Взяли коня ще й сідельце.
Тебе заб'ють, моє серце. Коня взяли — другий буде,
Тебе заб'ють — жаль ми буде.
83. ЧУДНО МЕНІ, ЧУДНО  Чудно мені, чудно
Та ще й дуже дивно,
Вже мого милого, да гей,
Третій день не видно.
Не видно, не видно
Та ще й не видати,
Повів до Дунаю
Коня напувати.
Повів до Дунаю
Коня напувати,
На жовтім пісочку, да гей,
Два слідочки знати.
А один слідочок
Коня вороного,
А другий слідочок, да гей,
Мого миленького.
Ой, піду в садочок,
Та й урву листочок,
Прикрию, пристелю, да гей,
Милого слідочок.
Щоб роса не впала,
Пташки не збродили,
Щоб мого милого, да гей,
Другі не любили. Вже й роса упала,
Пташки ізбродили
Вже мого милого, да гей,
Другі полюбили.
А перша любила
Коника купила,
А друга любила, да гей,
Та й розум згубила.
А третя любила
Та й причарувала,
Несолену рибку, да гей,
Вечеряти дала.
Несолену рибку
Та ще й хліба скибку.
— Вечеряй, козаче, да гей,
Цю вечерю швидку.
Вечеряй,козаче.
На ніч оставайся.
Як не маєш жінки, да гей.
Зо мною кохайся.
— Ой я маю жінку
Ще й діточок двоє.
Жаль мені за ними, да гей.
Чорняві обоє.
84. ОИ ТИ, ДУБЕ, ДУБЕ  Ой тн, дубе, дубе.
Кучерявий дубе.
Чом на тобі, дубе.
Два голуби гуде'.'
Два голуби гуде.
Голубка літає.
Любив козак дівку.
Тепер покидає. — Покидай, козаче.
Плакати не буду,
Я ше молоденька,
Без пари не буду.
А до мене хлопці
Щовечора ходять.
Коні воронії
На поводах водять. Коні воронії.
Хлопці молодії.
Коні сивогриві,
Хлопці чорнобриві.
85. ОЙ, МІСЯЦЮ-МІСЯЧЕНЬКУ  — Ой, місяцю, місяченьку
Зайди за гору.
Нехай же я з дівчиною
Ще раз постою
— Ой, дівчино, дівчинонько
Щось маю казати.
Не дозволяють батьки
Тебе, бідну, брати. — Як тобі не дозволяють
Мене, бідну, брати.
То поїдь на Україну
Багачки шукати.
— Ой об'їхав Україну.
Села і міста,
Не найшов я кращу тебе,
Як ти. сирота.
86. ОЙ, ПОЛИН-ПОЛИНОК  Ой, полин-полинок.
Чом не стелишся?
Молодий козаче.
Чом не женишся?
Ой, стилив би ся я.
В полі росту нема.
Ой, женив би ся я.
В селі дівки нема.
В селі дівки нема.
Тільки Галя одна.
Тільки Галя одна.
Та й ту звів я з ума. Та й ту звів я з ума.
А сам скочив на коня.
А сам скочив на коня.
— Прощай, Галю моя
Стукотить,гуркотить
Під віконечком
— Вийди, Галю моя,
До схід сонечка.
— Козаче, козаче,
Я не вийду до тебе,
Я не вийду до тебе,
Бо покинув ти мене. Ти покинув мене
Не єдиную,
Ти покинув мене
Із дитиною.
87. ВИШИВАЛА Я ПЛАТОЧОК  Вишивала я платочок
Та не знала, кому дать.
Ішов мій милий у солдати,
Дала сльозоньки втирать. Не на то я йому дала.
Щоб він сльози витирав.
А на то я йому дала.
Щоб він мене споминав.
88. ОЙ З-ЗА ГОРИ, З-ЗА КРУТОЇ  Ой з-за гори, з-за крутої
Чорна хмара стала.
Василева рідна мати
Коня напувала.
А кінь води та й не хоче,
Лиш на воду дує.
Бо він знає, бо він чує.
Де Василь ночує.
— Ой Василю-Василечку,
Не ходи до мене.
Бо я знаю дуже добре
Не візьмеш ти мене. — Ой хоч візьму, хоч не візьму,
То хоч находжуся,
В біле личко, чорні брови
Най я надивлюся.
Голуб сивий, голуб сивий.
Голубка сивіша.
Батько — рідний, мати — рідна.
Дівчина — миліша.
Я з батечком посварюся.
Гріха наберуся.
З дівчиною ніч простою
Не наговорюся.
89. ЗІЙШОВ МІСЯЦЬ ЗВЕЧОРА, НЕ ПІЗНО  Зійшов місяць звечора, не пізно,
Ще й високо підійшов.
Дивилася молода дівчина,
Чи далеко я зайшов.
Відійшов я лише до лісочка,
Вона мене кликала:
— Ой, вернися, молодий козаче,
Чим я тебе вгнівала? — Ой, вгнівала, молода дівчино,
Ой, вгнівала, вгнівала,
Був я вчора під твоїм віконцем,
Ти з другим ся кохала.
Ой, неправда, молодий козаче,
Ой, неправда, неправда,
То брат рідний просив розмай-зілля,
А я йому подала. Було б тобі, молода дівчино,
Розмай-зілля не давать,
Було б тобі, молода дівчино,
Нас двох разом не кохать.
90. КАЛИНО-МАЛИНО  Калино-малино.
Чом не розцвітаєш?
Молода дівчина.
Чом стоїш, думаєш?
Я стою, думаю
І думати буду.
Любила козака.
Повік не забуду.
А в неділю рано
Ще сонце не сходить.
А вже мій миленький
По казармі ходить. По казармі ходить.
Гостру шаблю носить.
Гостру шаблю носить.
Атамана просить:
— Атамане-батьку.
Відпусти, благаю.
Бо за мною вдома
Дівчина скучає.
— Відпущу, козаче.
Але не самого.
Звелю осідлати
Коня вороного. Ще сонце не сіло.
Козак приїжджає,
Молода дівчина
Його зустрічає.
91. ДОЩ ІДЕ, ДОЩ ІДЕ(не вказано від кого записана)  Дощ іде, дощ іде.
До дубочка липне.
Козак коника веде.
А дівчина кличе.
— Ой, хоч клич, хоч не клич.
Моє серденятко.
Хотів би я тебе взять.
Та й не велить батько.
Та й не велить батько
І уся родина.
Ой. дівчино моя.
Личко, як калина. Личко, як калина,
Васильками пахне.
Буду тебе цілувать.
Поки місяць згасне.
Вже й націлувався.
Вже й налюбувався.
Як у саду соловей
Та й нащебетався.
В саду соловейко
Щебече раненько.
Як мій милий при мені.
Мені веселенько. Нема в саду солов'я
— Нема щебетання.
Нема милого мого
— Та й нема кохання.
92. НЕ СІЯНО, НЕ ОРАНО  Не сіяно, не орано,
Саме жито родить.
Не чарую козаченька,
Сам до мене ходить.
Не я його чарувала,
Чарувала мати,
З-під явора листя брала
В печі розтопляти. З-під явора листя брала,
В печі розтопляла,
На зеленім заріночку
Коня попасала.
На зеленім заріночку
Коня попасала,
З глибокої криниченьки
Коня напувала. З глибокої криниченьки
Коня напувала, —
Там я тебе, козаченьку,
Та й причарувала.
93. ЗАКУВАЛА ЗОЗУЛЕНЬКА  Закувала зозуленька
В стодолі на розі.
Заплакала дівчинонька
В батька на порозі.
— Не куй, не куй, зозуленько,
В стодолі на розі.
Не плач, не плач, дівчинонько,
В батька на порозі. — Он. якби ж я не зозуля,
То я б не кувала.
Ой, якби ж я пару мала.
То я б не плакала.
Піду яром до криниці.
Коромисло гнеться.
Чом до мене, моя мамо.
Ніхто не пришлеться? — Багач, доню, не захоче.
А бідний не сміє.
Нехай твоя руса коса
Зіллям зеленіє.
94. ОЙ, МАТИ МОЯ  Ой, мати моя.
Нащо я вродилася?
Нема того дня.
Щоб я не журилася.
Нема того дня,
А ні тої ніченьки.
Щоб не плакали
Мої карі оченьки.
Ой ти, місяцю,
Я зіронька ясная.
Ой ти, парубок,
Я дівчина красная.
Ой ти, парубок,
Я дівчинонька красна.
Ти в саду лежав,
Я тобі коня пасла. Ой пасла коня
До темненької ночі.
Упала роса
На мої карі очі.
Упала роса
На мою русу косу
Серпе-козаче,
Віночок не доношу.
Як ти хотіла
Віночок доносити.
Було б до мене
В садочок не ходити.
Було б до мене
В садочок не ходити.
Було б від мене
Подарунків не брати.
95. ОЙ, У ЛІСІ, ПРИ ДОРОЗІ  Ой. у лісі, при дорозі
Лежить камінь мармуровий,
А на тому каменеві
Сидить хлопець чорнобровий.
Він на скрипочку грає.
Брівоньками моргає
До тієї дівчиноньки.
Що вірно її кохає. Допоможи мені, Боже,
Ту дівчину взяти.
Хоч худоби не діждуся,
З хорошою наживуся.
А що ж мені з худоби.
Що худоба в дворі буде?
Не милая дружинонька
Ні з ким вийти межи люди. А що ж мені з худоби.
Що худоба в двір заляже?
Не милая дружинонька
Молодому світ зав'яже.
96. РОМАН-ЗІЛЛЯ ТА Й РОМАН-ЗІЛЛЯ  Роман-зілля та й роман-зілля
Та й на межу нахиляється.
З України та й до дівчини
Козаченько поклоняється.
Ой що ж мені по тім роману.
Як на ньому ягідок нема?
Ой що ж мені тії поклони,
Коли його самого нема? Чи я тобі та й не казала.
Як стояли ми під хвірткою:
— Не їдь, милий, у доріженьку,
Бо застанеш молодицею.
Чи я тобі та й не казала.
Як стояли ми під хвірткою:
— Не їдь, милий, у доріженьку,
Бо застанеш молодицею. — Любив я тебе дівчиною,
Люблю тебе молодицею,
І ще довго буду ждати.
Чи не станеш удовицею.
97. ОЙ, ВЕРБО, ВЕРБО  Ой, вербо, вербо.
Не шулій над водою.
Тай не плач, не тужи.
Дівчинонько, за мною.
— Ой, як же мені
За тобою не тужити?
Вірно-сь мене любив,
Тепер хочеш женитись.
Ой ти, козаче.
Ти,пахучий васильку.
Не сватав мене.
Проси хоч за світилку.
Ой ти, козаче,
Ти, пахуче зілля,
Не сватав мене,
Проси хоч на весілля. Женися, козаче,
Як вітер дорогою.
Щоб ти ся женив
Щонеділі з другою!
Щоб скарав тебе Бог
Не вогнем, не водою.
Лиш скарав би тебе
Невірною жоною.
Вогонь та вода
Чи буде, чи не буде,
А невірна жона —
Не вийдеш межи люди.
Вогонь та вода —
На час, на годину.
А лихая жона —
Засмутить всю родину.
98. ОЙ ТИ, ДУБЕ ЗЕЛЕНЕНЬКИЙ  Ой ти, дубе зелененький,
Чого ти ся похилив'.'
Ой ти, козаче молоденький,
Чого ти ся зажурив?
— Не сам же я похилився.
Похилила ліщина.
Ой, не сам же я зажурився.
Зажурила дівчина.
Чорнявая покидає.
Русявої не хочу.
Ой я за тою чорнявою
Не раз. не два заплачу.
99. СОЛОВЕЙКО ЩЕБЕЧЕ  Соловейко щебече,
А зозуленька кує.
Ой, Бог знає. Бог видає,
Де мій милий ночує.
Ой. ночує він, ночує
У далекій дорозі.
Загадаю загадочку
Своїй неньці-небозі.
— Ой ти, ненько старенька.
Відгадай загадочку:
Для кого я вишиваю
Чорним шолком сорочку? — Ой, на що ж тобі, доню,
Вишитая сорочка?
У Варшаві на риночку
Висить мундир на кілочку.
Ой, Варшаво, Варшаво,
Та й була б ти пропала!
Не одному козакові
Русі кудрі обтяла.
Ой, обтяла, обтяла,
Обтинати ще буду ...
Кого вірно полюбила,
Та й повік не забуду.
100. ОЙ ВИЙДУ Я НА ТУЮ ГОРУ  Ой вийду я на тую тору
Та й подивлюся на той шлях:
Чи не їде мій миленький
На вороженьких лошадях.
А він їхав, а я стояла.
Він мені "здрастуй" не сказав.
Він же мені "здрастуй" не сказав
Правой рученьки не подав.
Нащо мені твоя рученька.
Нащо мені твої слова
Тепер я знаю, мій миленький. —
В твоїм коханні правди нема.
101. ОЙ, КОЛИ Б ТОЙ ВЕЧІР  Ой, коли б той вечір
Та й повечеріло,
То б моє серденько
Та й повеселіло.
Ой, коли б той вечір
Та й сонечко зайшло.
То б моє серденько
Та й до мене прийшло.
— Ой, прийди, прийди,
Ти, яснеє сонце,
А я тебе пущу
Та й через віконце.
Ой, як упускала
Легенько зітхала,
А як випускала
Плакала, ридала. А як випускала
Плакала, ридала,
Вийшла за ворота
Правдоньки питала:
— Чи ти мене любиш.
Чи з мене смієшся,
До другої ходиш
Та й не признаєшся?
— А я тебе люблю
І любити буду,
Признаюсь по правді
Сватати не буду.
Не позволить батько.
Не позволить мати,
Ще й рід не позволить
Сиротину взяти.
102. ЗІЙШОВ МІСЯЦЬ, ЗІЙШОВ ЯСНИЙ  Зійшов місяць, зійшов ясний
Ще й прекрасная зоря.
— Куди їдеш, від'їжджаєш,
Мій миленький, із двора?
— А я їду, від'їжджаю
На чужую сторону.
— Переночуй, мій миленький.
Хоч цю нічку зі мною.
— Ой рад би я, моя мила.
Ще й чотири ночувать.
Та я мушу рано вранці
В похід з військом вирушать. — Лягай, милий,чорнобривий,
Я тобі послужу.
Як запіють перші півні.
То я тебе розбуджу.
Піють перші, піють другі,
Вже й курка кокоче.
Будить мила миленького.
А він встати не хоче.
— Вставай, милий, чорнобривий.
Бо пора тобі вставать.
Уже твої товариші
Всі на кониках сидять.
|
