Розділ І Історико-етнографічні дослідження с. Стіна Ремесла, промисли та народні майстри
Мереживо  Іл. 44. Мереживо до рушника. 60-ті рр. XX ст. Автор Гунько Н.Х.  Іл. 45. Мереживо "до підзору" на ліжко. 60-ті рр. XX ст. Автор Гунько Н.Х. Як окремий вид ремесла мереживо в Стіні не склалося. Воно є декоративною окрасою рушників та простирадл. їх вміють в'язати багато літніх жінок. Однак широкою популярністю мереживо в Стіні, як і в інших селах Поділля, нині не користується. В'язані орнаменти в першу чергу — квіти, листя, інколи "в'язали" з півнями по боках, які стережуть вазон (дерево життя). Цей мотив перегукується з іншими видами українського народного мистецтва та з фольклором (іл. 44; 45).
Писанкарство * Вперше в практиці пиеанкарства ми зустріли не традиційний писанок з металевою лійкою, а просто загострену паличку (В.К.) Писанкарство, як вид ремесла, також було поширеним у Стіні. Старожили згадують, що писанок було багато. Писали їх бабусі і дівчата до Великодня. Біля печі у горнятку розтоплювали віск, загострювали паличку* і розписували. Писанки давались лише тим хлопцям, які наймали для дівчат "кручену колиску". Кручена колиска — прототип сучасного "колеса огляду". В Стіні вона була на 12 крісел. В першій половині XX ст. її виготовив Улиський Дементій (~1870 - 1950). Зрідка вона була ще в повоєнні роки. Влаштовували її лише до Великодня. Писанки давали дівчата хлопцям лише після того, як ті їх запрошували і катали на крученій колисці, "наймали колиску". [6] З часом писанок почали писати все менше і менше. В останні роки зрідка ще зустрічаються мальованки та спостерігається тенденція до відродження цього ремесла.
Кушнірство В селі Стіна невелика кількість майстрів займалася виправкою шкір на кожухи та чоботи. Для вичинки шкіри на кожухи готувався спеціальний розчин — квас з ячмінної муки та дріжджів, в який на 2-3 доби клали шкіри. Свіжі шкіри попередньо солили. Коли шкіри вимокли, їх виймали, знімали з них "міздру" [залишки жиру — В.К.], проминали рукою і "ключем". "Ключ" використовувався як для проминання шкіри, так і для зняття "міздри". Щоб шкіра краще оброблялась, її проминали в білій глині або крейді. Процес вичинки шкір на чоботи інший. Спочатку шкіру кидали в вапно, щоб зійшла шерсть і вона стала гладенька. Для вимочування використовували відвар кори дуба, який попередньо настоювався тиждень і більше. Час настоювання залежав від якості кори. Стара кора була кращою для дублення шкір. Тверда шкіра потрібна була для виготовлення підошов. Для цього використовували шкіри старих коней і биків. Вимочену шкіру також обробляли - знімали "міздру", м'яли "ключем", надаючи їй потрібної еластичності. [12]
Шевство Стінянські шевці виготовляли чоботи, дерев'яники та морщили постоли. Під час експедиції вдалось виявити зразок чобіт, виготовлених у 80-х роках XIX ст. для Антонишиної Пістини (~1866-1946). Чоботи чорного кольору. Халява подвійна. Передок і зап'яток зшиті з халявою. Дерев'яними кілками товсту підошву з'єднано з передком і зап'ятком. Зап'яток випуклий, гарно оформлений декоративними бронзовими цв'яшками, які утворюють візерунок. Передок гострий. До підошви нашито додаткову накладку та гарні високі корки. До низу корки плавно звужуються і закінчуються металевими підковами. Загалом, даний зразок чобіт є рідкісним, а форма корків та подвійна халява вказують, на те, що це були дівочі чоботи.
Виготовлялись у Стіні також дерев'яники (казали "диривляники"). Спочатку з вербової дощечки виготовляли підошву. Зверху з шкіри вирізали верх — "пришву", окремо вирізали "носок" і "зап'яток". Все це обкладалось і прибивалося тоненькими дерев'яними гвіздочками. Лядавський Кесар, який був шевцем, виготовляв "кілочки" (так називали дерев'яні гвіздки) з ліщини. Спочатку відрізався кругляк на висоту "кілка" (прибл. 1-1,5 см), який потім кололи на кусочки, на товщину сірника. [13] Інколи до дерев'яної підошви прибивали старі чоботи, в яких зносилася підошва. Загалом це різновид чобіт. Один зразок "диривляників" зберігається в шкільному музеї історії села. Таке взуття носили ще в 1946-1948 роках [6]. Виготовлялись у Стіні і постоли, для яких брали шкіру з шерстю, частково вичинену, або й зовсім не вичинену (шерсть сама зноситься, зітреться). Процес виготовлення постолів називається морщення. Шкіру для постолів попередньо потрібно покроїти. Починали морщити з передка. Шкіру збирали в складки-зморшки, які зшивали шкіряним ремінцем, "вшивальником". На невеличкій відстані "швайкою провіртювали" отвори і за допомогою "вшивальника" стягували, зморщували краї постолів. Поступово зморщуючи, утворювали "носок" постола, а потім, обшиваючи задню частину, робили "зап'яток", як у чоботах. [12]
Плетіння  Іл. 46. Солом'яник. Перша половина XX cт. Як вид ремесла, плетіння не мало такого поширення, як ткацтво, вишивка чи деякі інші ремесла. Для виготовлення плетених виробів у Стіні використовували лозу, солому, личчя та нитки. Майстрів, які працювали з лозою, у селі було небагато. Традиційно на Поділлі, для лозоплетіння використовували однорічні пагони, лози. Лозу тут не виварювали, а використовували свіжо різаною. Виготовляли, переважно, кошики, колиски, обплітали скляні "бутлі", а також риболовні верші. Кошики та колиски схожі за способом плетіння та формою. Для плетіння кошика спочатку виготовлялися два кільця, які складали разом з пів дугами основу кошика, після чого вона запліталась тонкими лозинами. З соломи в Стіні плели брилі та солом'яні коші (солом'яники) (іл. 46). Для плетіння солому заготовляли в жнива [6]. З ниток плели фатки, саки, підсаки, з личчя — личаки.
Каменотесний промисел Наявність в селі Стіна та близькій околиці родовищ вапняків зумовила поширення каменотесного промислу, який відомий тут здавна. Про майстерність стінянських каменотесів свідчать численні кам'яні хрести на кладовищах. Найдавніші з них датуються 30-60 p.p. XIX ст. Крім надмогильних хрестів в селі збереглися і придорожні (на Чумацькому шляху), хрести на місцях загибелі людей, хрести — межові знаки, хрести від блуду та інші. На придорожньому хресті на Солонцях викарбувана дата — І667(?). За легендою цей хрест спочатку був у селі на подвір'ї одного селянина, на місці загибелі закоханої пари, але недавно його перенесли на Солонці і встановили на місці старого хреста, який було знищено. Цей хрест встановлено тут тому, що вважається, що в цій місцевості є "блуд".  Іл. 47. Кам'яні хрести на кладовищі біля церкви на Замковій горі. Середина XIX ст.  Іл. 48. Кам'яний хрест на кладовищі біля церкви на Замковій горі. 1849р.  Іл. 49.1-4. Кам'яний хрест на могилі Кирила Неспляка та його дружини Софронії. 1865 р. На новому кладовищі встановлені хрести роботи стінянських каменотесів, виготовлені за останні 50-60 років. Стінянські каменотеси в минулому крім хрестів виготовляли також цебриння для криниць, жолоби, столи, лави, стовпи до воріт, заготовляли багато каменю, який йшов на будівництво тинів, господарських споруд, будинків.  Іл. 50. Федоренко Петро Петрович за виготовленням "коменка".  Іл. 51. "Коменок" роботи Федоренко П.П. та інструменти, якими його виготовляють. Каменотесні вироби виготовлялись не лише для свого села, їх вивозили в ближні та дальні села. Так каменотеси Лукашів К.К. (1898-1980) та Щербань Л. возили свої хрести на продаж в Томашпіль, М'ястківку та інші села. Ці ж майстри робили великі корита для напування волів, малі корита - для курей, а також витесували камінь для будівництва. [13] З сучасних сільських майстрів з каменем працює Федоренко П.П. (1940 р.н.) (іл. 50), він виготовляє хрести та комини (в Стіні кажуть "коменки").Майстер у своїй роботі використовує такі інструменти: молоток, долото, рашпіль, топор, пилку. Комини, які виготовляє Федоренко П.П., складаються з трьох частин: підставки, "коменка" та "квітки", які виготовляються окремо, а потім з'єднуються (іл. 51). Намогильні пам'ятники роботи цього майстра складаються з двох частин: прямокутної основи із зрізаними двома верхніми кутами та власне хреста, який вмонтовується у заглиблення, зроблене в основі [14]. Майстер працює в сільському кар'єрі, де ріжуть блоки для будівництва
Ковальство Ковальська справа є найнеобхіднішою серед сільського ремесла. Ковалі в українському селі шановані люди. В Стіні їх було небагато. До сьогодні тут пам'ятають Сідака Христофора Микитовича (1910-28.IV. 1944), Сарахмана Дорохтся, Комісарчука Христофора Олексійовича та Березовського Арсенія (~1884-1944). Останній у 20-х роках побудував свою кузню, до якої з'їжджалися селяни не лише Стіни, а й навколишніх сіл. Старі кузні невеликі, обов'язковим було горно, яке роздмухували міхами. Стінянські ковалі виготовляли майже всі необхідні для господарства речі: топори, сокири, підкови, ножі, серпи, свердла, триніжки, клепки, ручки до дверей, лопати, малі пилки, деталі до воза тощо. [15]  Іл. 52. Металеві вироби з колекції шкільного музею: 1 - триніжки, 2 - підкова для вола, 3 - підкова для коня, 4 - окуття до лопати, 5 - рогачі, 6 - серп, 7 - сокира, 8 - наральники, 9 - копач. В сільському музеї зберігаються металеві вироби, виготовлені стінянськими ковалями. Крім деяких вищеназваних тут є підкови для волів, наральники, окуття для лопат, рогачі, копачі, лопатень (свердло для просвердлювання отвору в букші для колеса) (іл. 52.1-9; 54.5). В родині Сідака Х.М. зберігаються інструменти, які він викував сам, серед них топор, ковальські кліщі, ножиці для різання металу, коцюбки (іл. 53), а також металеве відро для води [8].
 Іл. 53. Ковальські інструменти та знаряддя виготовлені ковалем Сідаком Христофором Микитовичем (1910-1945 рр.).
Зрідка стінянські ковалі прикрашали свої вироби нескладним орнаментом: візерунки у вигляді трикутників можна побачити на наральнику та топорі. Сьогодні в сільській кузні працює лише один коваль — Осипенко Сергій. Він вправно виковує підкову та насаджує штабу на обід колеса до воза.
Деревообробний промисел Цей вид занять поширений серед чоловічого населення Стіни. Кожен господар мав деревообробні інструменти, за допомогою яких він міг виготовити дерев'яні вироби, необхідні у власному господарстві (іл. 54.1-4) або, при потребі, їх відремонтувати.  Іл. 54.1-5. Дерев'яні вироби: 1 - вила, 2 - кушки, 3 - грабки до коси, 4 - шевська колодка та 5 - свердло-лопатень з колекції шкільного музею За складністю промисел поділявся на декілька підвидів. Невелика кількість майстрів виготовляла транспортні засоби: вози й сани і бондарні вироби. Більше було столярів, які виготовляли меблі, та теслярів, що були зайняті на будівництві жител та господарських споруд. Інколи майстер міг поєднувати декілька різновидів деревообробного промислу. Були навіть майстри "на всі руки", які могли виготовляти майже всі вироби з дерева. Вони були також і столярами, і ковалями, і ткачами, і шевцями. Як приклад, Сідак Христофор Микитович (1910 - 1945). [8] Найпоширенішим видом транспорту в Стіні були вози. І сьогодні в селі є кілька майстрів, які їх виготовляють. У минулому віз майже повністю був дерев'яним за виключенням необхідних металевих деталей. Колись були дерев'яними навіть осі й букші (колодки) у колесі. Щоб зменшити тертя осі з колодкою їх змащували "шмаровидлом", яке виготовляли з воску і смоли. У давніх колодках були гвинтові нарізи, які затримували мастило. Однією з найскладніших операцій є виготовлення коліс. Були окремі майстри, які робили лише колеса, хоча часто вони виготовляли і повністю воза. Спочатку на токарному верстаті виточували букшу (колодку), яку спеціальним свердлом (називалося "лопатень") свердлили (іл. 54.5.). Для виготовлення колеса використовувався спеціальний станок - "кобила". Таким станком, зробленим Шсндсрівським Олексою ще у 20-х роках XX століття, користуються у колгоспній майстерні й досі. На іншому станку (кажуть у Стіні "кобилниця") витісують шпиці. До одного колеса їх потрібно десять. Окремо виготовлявся обід. Колись ободи дядьки робили самі. Для цього бралася деревина дуба або ясена, однак найкращі ободи були з бука. Колись брусок для обода кололи, а донедавна різали спеціальними довгими поздовжніми пилками. Щоб правильно розколоти деревину на бруски для ободів, потрібно бути вправним майстром та мати чистий (без сучків) матеріал. Розколотий довгий брусок підтісували та парили на водяній бані у спеціальних великих металевих коритах. Воду в цих коритах гріли аж поки вона не закипить, потім потрібно було ще дві-три доби, щоб брусок розпарився. Розпарений брусок обводили навколо спеціального пня, скріплювали та залишали, щоб застиг. Для обведення ободу потрібно було кілька чоловік, інколи це робив кінь. Колодку розмічали і свердлили десять заглиблень — на кожну шпицю, які потім забивали в отвори. Після цього брали обід, міряли, обрізали краї, розмічали та висвердлювали місця під заглиблення для шпиць. Підготовлений обід "наводили" за допомогою клинів на шпиці. На готове дерев'яне колесо в кузні коваль натягував металеву штабу, яка попередньо розігрівалась в горні, потім ковалем з кількома помічниками швидко насаджувалась на обід. Завжди цінувалась швидкість і вправність, з якою коваль натягував штабу на обід. Розпечене залізо випалює його, тому потрібно було зробити все дуже швидко, щоб не попсувати колесо. Натягнувши штабу, колесо опускають у воду. Сучасний процес виготовлення колеса та одягання штаби ми спостерігали під час експедиції в колгоспній майстерні та кузні. Однак час вніс свої зміни. Сьогодні все частіше дерев'яні колеса замінюються металевими з гумовими шинами від автомобілів. Власне віз (у Стіні кажуть "підвода") складається з ходової частини та ящика, в якому перевозять вантаж. Ходова частина: наосник, сниці, насад, від якого вперед йде стрілка. Є передні сниці та підойма, в передній частині також є насад, наосник та скрут (поворот, така тяга), ящик воза складається з двох драбин — полудрабків, у яких є глиці та двох крижівниць (задньої і передньої). Кожна драбина стягнута металевими стяглями та зашальована дошками (іл. 55).
 Іл. 55. Виготовлення яшика воза.
Деталями воза також є кліпаки, шлюф, капиця, яка накладеться на крижівницю і скріплює віз. Спереду воза є штильвага, до якої кріпиться орчик, а до орчика — посторонки. При їзді з гори користувалися гальмом, яке накладалося на заднє колесо та прив'язувалося до шпиць. Крім звичайного, поширеного сьогодні воза, в минулому в Стіні були також інші транспортні засоби. Це - гарба, безтарна, бричка, сани тощо.Гарба відрізнялася від воза більшими розмірами. Ящик був довший та ширший. Використовували її для перевезення снопів у жнива з поля. За свідченням жителів села в 50-х роках гарбами відвозили від комбайнів полову. Зрідка ними користувалися ще до 80-х років XX сторіччя. Безтарна використовувалась для перевезення обмолоченого зерна. Мала добре зашальований ящик з спеціальним отвором з засовом, який відкривали, коли потрібно було висипати зерно. Були також невеличкі брички на двох колесах, якими користувалось місцеве начальство та охоронці полів. В побуті села донині збереглися сани. В минулому вони були прості та залубні (з глибоким ящиком та високим передком). Прості сани використовувались для перевезення різних вантажів, а залубні - були виїзними. Для потреб колективного господарства в минулі роки виготовлялося щороку 30-40 возів, а в першій половині 2000 року їх було зроблено всього шість. Сучасні вози, які виготовляються для індивідуального селянського господарства, менші за розмірами від традиційних, їх виготовляють майстри в домашніх умовах на замовлення. Вози також продають на ярмарку у Дзигівці. Середня ціна за віз — 400 грн. Ще одна річ, яка була необхідна в селянському господарстві, і її мав кожен селянин, у якого були воли, це — ярмо. Ярмо закріплювалось на спеціальному дишлі, який називається віє. Віє має спеціальний пристрій, яким регулювали висоту підйому (по рівній дорозі йшли воли чи згори). Ярмо складалося з власне ярма, притики, двох снізок (з середини) і двох занізок (зовні) та металевого кільця, яким воно з'єднувалось з вієм. [15; 16] Іл. 56. Дерев'яна посудина. Поч. XXст.  Іл. 57. Вулик-дуплянка. Початок XX ст. Виготовлення бондарних виробів. Майстром, який виготовляє і сьогодні бондарні вироби, є Осипенко Юрій Григорович, 1975 р.н. Вчився Юрій цьому ремеслу від батька Григорія Гавдійовича, а також закінчив столярні курси. Батько робив верхи будівель, вікна, двері, діжки та інші столярні роботи. Одним із самих складних процесів цього ремесла є виготовлення діжки (чи бочки). Ось як це робить Осипенко Юрій. Спочатку визначається діаметр майбутнього виробу (найпоширеніший 40-60 см). Визначившись з необхідним діаметром, виготовляється шаблон. Юрій у своїй роботі використовує шаблони, що виготовив ще його батько. Основою стінки діжки є вузькі дошки — клепки. Для клепок потрібна дошка з рівним шаром деревини та без вузлів. Старі майстри у минулому клепки робили з брусків, а сьогодні використовують рівношарову деревину, яку обрізають на деревообробному станку. Спочатку вимірюють на дугу напівкруглого шаблона та стружать канти знизу та зверху. Потім рубанком підганяють так, щоб не було щілин. Знизу і зверху клепка має бути вужча, а по центру — ширша, все це робиться рубанком. Заготовивши потрібну кількість клепок, майстер малює на папері круг потрібного діаметра, або відміряє ниткою діаметр круга. Відступивши 3-4 см, майстер відмічає місце під обруч. В минулому обручі сковували, а нині їх зварюють електрозваркою. Наклавши клепок в обруч, їх поступово стягують лебідкою. Спочатку потрібно, щоб клепки "звикали" одна до одної, і тому стягування відбувається поступово, щоденно по два-три сантиметри, протягом 7-10 днів. Коли клепки стягнуті, їх поверхня обробляється рубанком, підрізаються краї. А потім виготовляють та вставляють дно. Щоб вставити дно, на клепках, відступивши два-три сантиметри, спеціальною пилкою нарізають канавку (кажуть "виробляють потаї"), в яку має бути вставлено дно. До дна циркулем підбирають необхідний розмір. Циркулем потрібно відміряти шість разів, так, щоб точки зійшлися: на першу точку має стати шоста. По кругу обрізають та затісують кінці з обох боків. Попустивши або знявши один обруч, клепки розходяться, і в цей час вставляється дно. Щоб дно не впало, його підтримують тупою частиною ножів, які вводять між клепками, і так починають стискати. Потім ножі виймають, стінка з клепок стягується обручем і утримує дно. Таким же чином вкладається і друге дно в бочці. Щоб діжка чи інший бондарний виріб став придатним для використання, їх потрібно замочити. Добре вимочувати вироби у солоній воді. Під час вимочування діжки, щілини між клепками замокають до 0,5 см [17]. Крім діжок і бочок стінянські майстри виготовляли кадушки, вулики-дуплянки, цебрики та інші вироби (іл. 56; 57). Столярна та теслярна справа. Виготовлення традиційних видів меблів, необхідних для селянського побуту, набуло в Стіні значного поширення. В минулому стінянські столярі виготовляли столи, скрині, лави, ослони, стільці, софи, ліжка, мисники з тумбочками тощо. Теслярі вміли виготовляти вікна, двері, лутки (арцаби), верхи будинків. Часто столярна і теслярна справа в середовищі стінянських майстрів поєднувалась, і один майстер міг виготовляти різні види виробів. Такими майстрами були Берсзовський Софрон, Юрій Петро, Сідак Христофор, Осипенко Григорій та інші. У родині Маланських був токарний верстат. Три покоління майстрів цієї родини (Василь Іванович (1943-1997), його батько Іван Соловеїв та дід Соловей (1890 - 1969) забезпечували жителів Стіни токарними виробами, точили також букші до коліс, веретена, макогони, обніжжя до столів та інші речі. Такий верстат зберігається в шкільному музеї. В роки Великої Вітчизняної війни жителі села Запопадний Сафрон Ларіонович та Олійник Ананій виготовили іконостас для стінянської церкви. За виконану роботу майстри отримали 60 пудів пшениці. На жаль, цей іконостас не зберігся. Сьогодні в церкві відновлено іконостас, але виготовляли його вже майстри сусіднього села.
Джерела Всі відомості поміщені в даній статті одержано від жителів с.Стіни: 1. Чорна Зоя Зосимівна (1932 р.н.)
2. Чорна Марія Кирилівна
3. Осипенко Ганна Федорівна
4. Пранчук Ніна Хирсанівна (1944 р.н.)
5. Віннік Галина Василівна (1951 р.н.)
6. Неспляк Ніна Кузьмівна (1934 р.н.)
7. Осипенко Ніна Серафимівна (1937 р.н.)
8. Гунько Ніна Христофорівна (1941 р.н.)
9. Замоцна Зіна Нестерівна (1935 р.н.) 10. Осипенко Євгенія Панфилівна (1930 р.н.)
11. Лядавська Галина Євсеївна (1940 р.н.)
12. Лядавський Віталій Кесарович
13. Дмитришин Віталій Васильович (1923 р.н.)
14. Федоренко Петро Петрович (1940 р.н.)
15. Вознюк Віталій Єрмолайович (1938 р.н.)
16. Журавель Микола Корнійович (1926 р.н.)
17. Осипенко Юрій Григорович (1975 р.н.)
|
