Ремесла та промисли, які були здавна поширені у Стіні та зрідка відомі і нині, за своїм суспільним значенням поділяються на дві групи. Для більшості жителів села вони були допоміжним, а для невеликої частини — основним видом господарської діяльності. Найпоширеніші серед них — ткацтво, килимарство, вишивка, обробка дерева та каменю. Менш поширеними були ковальство, плетіння, шевство та кушнірство. Добре розвинутим було у минулому, а сьогодні знову відроджується писанкарство.

З вищеназваного переліку бачимо, що в жителів с. Стіна ремесла та промисли були пов'язані з сільським господарством: переробкою рослинної та тваринної продукції, а також з активним освоєнням природних багатств, зокрема родовищ вапняків тощо.

Ткацтво

Основною сировиною для ткацтва були коноплі (полоскінь і матірка) та вовна. Обробка конопель. Час висіву конопель у Стіні визначали по святі Явдохи (14 березня). Якщо "сонячна Явдоха", тобто в цей день була сонячна погода, то коноплі будуть гарні. Якщо рано сонечко зійшло, то потрібно буде рано сіяти коноплі, а якщо в полудень виглянуло, а зранку хмарно — значить потрібно сіяти трохи пізніше. Це так колись у Стіні "на Явдохи" дивилися і "по Явдосі" рівняли, а коли вже земля вигрілася, то сіяли. [1]

Місце, де сіяли коноплі, називається "підмет". Підмети добре угноювали. Якщо не угноїти, то не вродять коноплі [2]. "Підмет" щороку змінювали, тому що після конопель дуже добре родить картопля. Коноплі сіяли "з руки". Брали в торбину сім'я і розсівали. Краще було, коли сіяли і лівою, і правою рукою по черзі. При такій сівбі "підмет" краще засівався. Посіяне сім'я легенько присапували та заволочували. Кури на цей час зачиняли або їм втинали кігті, тому що вони дуже швидко могли визбирати посіяне сім'я.

Сіяли сім'я густенько. Чим густіше сіяли, тим тонші виростали стебла. Як сіяти густо, то виросте більше посконі*, а як рідко — то більше "матірки", стебла якої були товстіші і давали більше "лича", а менше "прадіва".Плоскінь "цвіте" раніше, а матірка пізніше, і вона зеленіша. Як настає пора вибирати плоскінь, то її "вимикают в горстку" (складають у горстку — В.К.). Горстки робили невеликі, як обійме людина вибрані коноплі двома руками, то це і є горстка. Якщо горстка велика, то її важко мочити (виймати з води і виполіскувати). Кожну горстку окремо досушували, обтирали листя і цвіт, при цьому залишалося лише одне стебельце. В'язали по 6-10 горсток одним перевеслом у великі снопи і несли до річки, "у брідок", там де є каміння [1]. Перевесла робили із житнього околоту [3]. На мілині вибирали каміння і вдвох починали прикладати в'язки. Спершу, біля великого каміння клали у воду одну в'язку. Прикладали її камінням, щоб течія не знесла. Потім до неї перевеслом прив'язували другу в'язку і прикладали її та наступні снопи також камінням, поки всі в'язки не сховаються повністю у воді. Коноплі мочать 1-2 тижні, в залежності від температури води: як тепла вода, то вони швидше вимакають, а як холодна — то довше. Плоскінь вимочували в теплу пору року, а матірку — восени. Під час вимочування ходили до річки і перевіряли, чи вже коноплі вимочилися: брали з води стебло і пробували, чи відстають волокна від стебла, та як воно ламається. Якщо волокна відстають, то заходили у річку, знімали каміння, розв'язували перевесло в'язки, і по одній горстці виполіскували та викидали коноплі на берег. Тут їх розкладали і сушили.

Висушені коноплі несли додому і починали обробляти. Спочатку їх били на бательні, витрушували терміття та зв'язували кінці волокон в кукли.

Іл. 1. За прядкою.

Обробка вовни. Перший раз вівці стригли у червні місяці. В цей час вони починали "губити вовну". Під осінь стригли ще раз. На "Миколу весняного" не стригли, тому що в селі храмовий "празник" (відпуст). Коли вівцю обстригали, то вовну змотували у руно і так зберігали. Для обробки вовну спочатку парили у кориті або цебрі, заливши її кип'ятком. Потім виполіскували і несли до річки, де ще раз прали. Випрану вовку сушили на сонці, а потім скубли [1]. У минулому для чесання вовни використовували спеціальні щітки (згребла — В.К.). Однак, про них опитані нами люди не знають, хоча в шкільному музеї с. Стіни такі щітки зберігаються. Пряли вовну так само як і коноплі, лише у невеликій кількості. Напрядену вовняну нитку змотували з веретена на мотовило у міточки. Чорну та темносиву не фарбували, а світлосиву (білувату) або білу - фарбували в зелений, червоний, рожевий кольори у невеликих кількостях (пасмами). Під час війни для фарбування вовни використовували кору дуба та скумпії.

Конопляні нитки змотували на мотовило в мітки, які були в 6-13 та 15 пасом.* З клоччя (валовими) мітки були в 4 пасма. Для більшої зручності під час роботи (для змотування ниток в клубки, а також при снуванні) інколи нитки змотували в малі мітки (в основному в 4 пасма). Змотані в мітки нитки фарбували в потрібні кольори та крохмалили ("в крохмаль пускали" [3]. Для фарбування ниток раніше використовували ягоди бузини, цибулиння, листя та кору горіха, кору дуба, вільхи, скумпії [3,6]. Фарбували бузиною так: душили ягоди, розводили сік водою, кип'ятили. Коли окріп закипав, кидали солі, клали нитки і кип'ятити ще 15-20 хвилин [7]. При фарбуванні корою дуба, скумпії, вільхи, горіха потрібно, щоб вода кипіла, поки не набуде червонуватого кольору. Потім клали туди нитки і певний час кип'ятили [6]. Куповану фарбу "розпускали" у воді, яка закипала. У цю воду клали мітки, які потрібно було фарбувати. При закінченні фарбування пофарбовані в мітках нитки закріплювали, додавши у воду жменю солі. Потім мітки виполіскували у холодній воді і сушили [4]. Нитки у мітках крохмалили — "в крохмаль пускали". Крохмалення проводилося для того, щоб при снуванні та тканні волокна сусідні нитки не з'єднувались між собою. Крохмаль виготовляли з картоплі: варили картоплю, потім "кидали на окріп борошно і так робили крохмаль". Окремо замочували в холодній воді мітки. Ставили воду кип'ятити, додавали крохмаль і клали у окріп мітки та кип'ятили певний час. Після крохмалення мітки висушували [3]. Таким чином нитки були готові до змотування в клубки і снування.

Мітки змотували в клубки на "вияшках". "Вияшки" складалися з триноги, у верхній частині якої був забитий металевий "шворінь". На нього поперек накладалося дві планки, на кінцях яких були отвори для "качок". На "качки" розкладали міток. Знаходили "хрест на верху" мітка та початок нитки. Розв'язували пасма, які були зав'язані мотузочком, і змотували нитки в клубки. [1]

З клубків нитки снували. Снувалку ставили у хаті, або кухні. Ніколи не ставили її надворі. Закріплювали її вертикально. Верхній кінець осі снувалки вставлявся у заглиблення в сволоку, а нижній закріплювався дошкою, яку підкладали знизу. Перед снуванням рахували, скільки ниток потрібно снувати. В поснованих нитках зав'язували навхрест краї. Знімали основу з снувалки, зав'язували нитки "гачком", щоб вони "не обсипалися", а трималися разом. В такому вигляді їх починали заправляти у ткацький верстат. Для заправляння потрібно було три людини: одна тримає "ритки", друга тримає "навій", а третя — повертає його. Вправні ткачі заправляли ткацький верстат за 1-2 години. Головне при заправлянні — розкласти на "ритках" нитки, які потім зв'язують докупи. Закріплюють край ниток на валу основи і тісненько навивають. Нитки, проходячи через "ритки", рівномірно розподілялись по валу основи. Намотавши нитки на основний вал, інші кінці ниток перепускали через начиння і ляду та закріплювали на товарному валу. До начиння прив'язували підніжки. Заправляли нитками цівки, які вкладали в човники, і ткали. [3]

Ткацький верстат стояв майже в кожній хаті. Якщо у кого не було, то позичали у сусідів. Ткачами були переважно жінки. Традиційно в селі пряли "до колядів". Потім напрядені нитки ("валівці") виморожували. Від Водохреща і до Великодня ткали. На Великдень ткацький верстат потрібно було винести з хати. [6]

Ткацькі вироби: полотно, рушники, скатерки, тканина для мішків, верети, налавники, залавники, сукно, запаски (обгортки - В.К.).

Полотно було основним видом виробів ткачів с. Стіни і виготовлялося всіма майстрами. Ткали в селі такі види полотна: десятку, одинадцятку, дванадцятку, тринадцятку, п'ятнадцятку (тобто на різне полотно йшла відповідної товщини нитка, і його ткали в 10, 11, 12, 13 та 15 пасом). Полотно, виткане в 12, 13 та 15 пасом, називали "суржкове". З такого полотна виготовляли дівочі та жіночі сорочки, а також рушники [4]. Десятчане ("грибінне") полотно використовували для виготовлення чоловічих сорочок і штанів. Полотно було або чисто конопляним; з конопляних та бавовняних ниток фабричного виготовлення; або чисто бавовняне ("бамбакове").

Суржкове полотно білили, пересипаючи лугом (дубовим попелом), і замочували в казанах. Вимочене в лузі полотно прали на річці "до чистої води" і на лужку стелили для вибілювання. Потрібно було більше двох тижнів, щоб його відбілити. Мочили і розстеляли полотно для вибілювання також і на подвір'ї, якщо було місце. Воду для замочування носили з криниці [4]. Взимку полотно виморожували.

Іл. 2. Верета ткана, з S-знаками.
Початок XX ст.

Іл. 3. Верета ткана, з ромбами.
Початок XX ст.

Верети. Для мішків та верет прялася товста нитка, і полотно виготовлялось в 6-8 пасом. Нитки для верет фарбували в різні кольори. Верети ткали в клітинку та смужку ("батки"). Верети в клітинку ткалися на верстаті в чотири підніжки. У верети, ткані в смужку, інколи вводилися технікою перебору мотиви "павучки" та "хрестики" [8]. Одна з верет має вузькі червоні та чорні смужки, які, перетинаючись, утворюють квадрати, в центрі яких S-подібні знаки. В одному краї верети S-подібні знаки замінені на "хрестики" (іл. 2). Інша верета з білим тлом має неширокі "батки з павучками", між якими широкі білі смуги з ромбоподібними знаками (іл. 3). Верети зшивалися поздовж з двох частин і використовувались для застеляння ліжка.

Налавники і залавники. Стінянські налавники мають широкі білі смуги, які утворюють тло, що чергується з вузькими різнокольоровими смужками. Частина налавника, що звисає з лави, має різнокольорові смуги, які ткали по всій довжині налавника. При їх перетині з поперечними смугами утворювались рівновеликі прямокутники.

Іл. 4. Обіцята ткані батка в батку
з павучками. 60-і рр. XX ст.
Автор Гунько Н.Х.

Іл. 5. Скатерка ткана. Початок XX ст.

До верет в смужки схожі і деякі налавники та залавники. Останні в Стіні називають "обіцята". "Обіцята" в смужки (батка в батку) подібні до верет (іл. 4). їх виготовляли і використовували у бідніших сім'ях. У заможніших родинах вони були іншими. Прості "обіцята" інколи зшивали поздовж з двох частин, утворюючи велику верету, яка називалася "простирало". У бідних родинах "простирало" слугувало килимом. У заможніших "простирала" були вовняні та із складним малюнком.

Скатерки також виготовлялися у Стіні, але в невеликих кількостях (іл. 5).

Загалом декоративні тканини (верети, простирала та обіцята) у Стіні поділяються на прості та святкові [6]. Святкові використовували лише у свята. Вони ткалися складними візерунками з вовняних ниток. Зупинимось на них далі, при розгляді килимових виробів. Прості верети, обіцята, простирала виготовлялись виключно з конопель і були орнаментовані смужками (батка в батку), які доповнювались "павучками" та "хрестиками", виконаними перебором.

Вовняні тканини та сукно. Окремо ткалося вовняне полотно, що йшло на виготовлення сукна та запасок (так в Стіні називають обгортки - В.К.). Обгортки мали ширину до 1,5 м. Виготовляли їх як з фарбованих, так і нефарбованих вовняних ниток. Одні мали широкі коричневі смуги, які чергувалися вузькими подвійними (в 1 чисницю кожна) різнокольоровими смужками, а інші були в невеличку клітинку (коричнево-сіру).

Іл. 6. Рушник тканий. Початок XX ст.

Іл. 2 к. Замоцна Зіна Нестерівна
з тканими рушниками власної роботи.

Рушники ткані. Рушники з тканим орнаментом складали окрему групу тканих виробів. В орнаментованих рушниках візерунок розміщено широкими та вузькими смугами на кінцях. В рушниках початку та першої третини XX ст. переважають геометричні орнаменти, які дуже часто перегукуються з вишивкою в техніці низь (іл. 6; 7.2; 8.1; 10.2; 1 к). В повоєнний час ткані рушники орнаментували вузькими різнокольоровими смужками, інколи з "павучками". Ці рушники, як і попередні, виконані техніками "забирання" та "перебір" (іл. 7.1, 2; 8.2, 3; 10.1, 2, 3, 5). В 60-80-ті роки перебором ткали рушники з натуралізованими рослинними мотивами: "виноград", "сливки", "вишні". Такими є роботи Ярмійчук М.Ф. та Замоцної З.Н. (іл. 2 к).

Іл. 7.1-3. Рушники ткані. ХХст.

Іл. 8.1-3. Рушники ткані. ХХст.

Іл. 9.1-3. Рушники ткані "вишнями" і "сливками". 60-70-і p.p. ХХст.

Іл. 10.1-5. Рушники ткані:
1, 3, 5 - забирані рушники, 2 - перебір, 4 - сливками і виноградом;
1-2 Бабійчик Теклі Степанівни (1901-1973 рр.),
3-5 - роботи Ярмійчук Марії Федорівни, 70-80-і рр. ХХст.

Іл. 1 к. Рушники ткані бабусею Олійника М, Ф, Початок ХХ ст.

Джерела

Всі відомості поміщені в даній статті одержано від жителів с.Стіни:

На початок цієї сторінки

На початок статті

До змісту книги