П`ятниця, 29.03.2024, 17:41

Фортеця та церква Янграда.
Скельний монастир та сучасні катакомби.
Стінянські традиції та сучасна народна творчість.
Й багато іншого на цьому сайті.
| RSS
Категорії статей
Книга "Одвічна Русава" [33]
Веб-версія книги
"Одвічна Русава"
Стінянські технології [0]
Стінянські технології
Стінянські словники [2]
Стінянські словники

Адмін блок

Форма входу

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Опитування
Яким чином Ви потрапили на цей сайт вперше?

Всего ответов: 82

Google maps

Переглянути збільшену карту

Св'ята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання


Головна » Статті » Самобутність » Книга "Одвічна Русава" [ Додати статтю ]

Свята, звичаї і обряди


Розділ І Історико-етнографічні дослідження с. Стіна
Свята, звичаї і обряди

КАЛЕНДАРНІ СВЯТА, ЗВИЧАЇ, ОБРЯДИ


Весняні свята

Свято, яке знаменує собою початок весни, жителі Стіни точно визначити не можуть, це і Явдоха — 1 березня за старим стилем (14 за новим), і 40 святих (22 березня). Але, якщо на 40 святих мороз, то буде ще 40 морозів. Весна приходить у Стіну, коли з'являються на крутих скелястих горбах перші проталини. Як згадує Зоя Зосимівна Чорна:

"Тільки починає сніг топитися, тільки з'явиться кусочок землі, що вже чистенька від снігу, що вже травичка починає висіватися, виходять і хлопці, і дівчата, і діти на гору гратися і водити веснянок, а мами і бабусі виходять дивитися. У нас це дуже було популярним. На кожному кутку, по обидві сторони гір співали гурти, неначе перекликалися між собою, тільки луна йшла понад Русавою".

У Стіни дуже гарна акустика, голоси відбиваються від скелястих гір, лунають дзвінко і чисто, тому так люблять стіняни співати на природі, а тим паче весною, коли все пробуджується, розцвітає радіє і співає душа.

Починаються веснянки кривим танцем під супровід пісні "Ми кривого танцю водимо". Кривого танцю водять дівчата, взявшись за руки, вони рухаються то вліво, то вправо, а то й повертають назад, відтворюючи криву лінію. До дівчат виходять хлопці, починаючи співати:

Сам ходжу, сам ходжу,
Де ж дитинята подівав.
Грім погромив,
Дощ покропив.
У неділю ранечко,
Приїде мій батечко,
Привезе мні дівочку,
В золотому віночку,
Кращую меншою,
Як оце все.
Дівчата підхоплюють:

Попід терен лізь, лізь,
На парубків біс, біс,
На дівочки —
Золоті віночки.

Потім дівчата починають вести хоровод "Ой, вийтеся, огірочки". Після слів "огірочки листаті, листаті, прийдуть хлопці чубаті, чубаті", одна з дівчат запитує: "А хто ж нам буде огірочки розвивати ?" Всі називають ім'я хлопця, який користується у них найбільшою повагою. Цей хлопець починає розплутувати дівчат, а вони співають "розвивайтеся, огірочки". Після огірочків діляться на два ключі, до гурту приєднуються хлопці і починають співати "А ми просо сіємо, сіємо", раз по раз випрошуючи з одного гурту до другого і навпаки дівчат чи хлопців.

Улюбленим хороводом була "подоляночка". Водіння веснянок змінювалось іграми. Діти грали "шуляка", "гусей", "котика і мишки", старші — "третього лишнього", "хустинку".

Молодь любить грати "персня". Про цю гру варто розповісти детальніше. Всі всідаються рядком на каміння, якого тут доволі, один гравець дає комусь персня, інший відгадує у кого перстень. Якщо вгадає, то той у кого був перстень, мусить зізнатися тому, що відгадав, з ким він хотів би одружитися. Таке зізнання відбувається осторонь від громади і називається "йдуть женитися". При цьому запитують: "На кому ти будеш женитися?", або "За кого ти будеш віддаватися?". У відповідь необхідно назвати ім'я і прізвище свого обранця. "Женитьба" — лише фрагмент гри і сприймається, як гра. Можна було назвати ім'я будь-якого хлопця (дівчини), але ж серед гурту був і коханий, якому хотілося зізнатися, чи хоча б звернути на себе увагу, не дати привід для образи, називаючи ім'я суперника. Тому під час такої гри всі, як правило, зізнавалися у своїх симпатіях. Хоч після цього можна було у будь-яку хвилину відмовитись від своїх слів, заявивши, що це лише гра.

Після "женитьби" громада повинна відгадати кого ж обрав (обрала) володар персня. При цьому між членами громади і супутником володаря персня відбувається такий діалог:

— Добрий день, кума, де була?
— Сина женила (дочку заміж віддавала).
— У якім краї?
— Там горіло, там горіло, там горіло, а там потухло.

При цьому показує на різні кутки села. Члени громади починають вгадувати, хто ж живе на тім кутку, де потухло, кому ж симпатизує володар персня. Хто вгадає, починає водити (давати персня). Гра проходить зацікавлено, хлопці хочуть, щоб перстень побував у кожної дівки, а дівчата — щоб у кожного хлопця, щоб довідатись про їх симпатії.

З початком польових робіт молодь збиралася рідше, зате у свята та неділю на обох схилах гір було дуже людно.

Серед весняних свят стіняни виділяють 40 святих (22 березня), до якого тут випікають 40 пиріжечків з горохом, Олекси Теплого (30-го березня), коли виносять вулики на пасіку. На Благовіщення (7 квітня) і на Гавриїла (Благовісника) - 8 квітня Господь благословляє землю для сівби. Вербної неділі стіняни, як і всі українці святять вербу і легенько б'ють нею дітей і всіх домочадців, щоб були здоровими, як верба, а в Чистий четвер купаються у цілющій воді, набраній до схід сонця, щоб забезпечити собі і членам родини здоров'я на цілий рік.

Та найбільше весняне свято це - Великдень.


Великдень

На Великдень у Стіні найбільше людей збиралося коло гойдалок, або як їх тут називали "колисок", "качалів". "Качалі" майстрували сільські теслі. Вони були кількох видів: схожі на сучасні гойдалки — "човники", де дівчина сиділа, а парубок стояв над нею і розгойдував так, що аж через верх на іншу сторону перелітали і багатомісні, схожі на карусель, де каталися по кругу. Враховуючи гористу місцевість, крутий схил, цей круг не був горизонтальним, а рухався то вниз, то вгору. Тому інформатори, описуючі "кручену колиску", порівнюють її з "чортовим колесом" у Вінниці. Коло мосту була "кручена колиска" на чотири крісла, а на Капказовому городі колиска була аж на 8 крісел. На колиску, коло старої школи, що стояла на шляху від церкви, на Великдень збиралося все село. Ось як про це розповідає Пентюк Василь Лазаревич 1922 року народження:

"Запускалася колиска на Великдень. Першими в колисці качалися музиканти. їх сідало 8 чоловік, а то і 10 вміщалося на 8 кріслах разом із інструментами і так грали, що луна йшла по всіх окраїнах нашого села, і на чужі села було чути, бо ж висота яка велика. Молодь йшла до "качалі", як пливуча вода".

Розкручували колиску чоловіки, часто майстри-теслі, що її збудували. Після музикантів по разу — два катали безкоштовно дітей, а потім відбувалось ціле видовище, на яке сходились подивитися всі цікаві, а надто матері неодруженої молоді шлюбного віку. Хлопці наймали дівчатам "колиску". При цьому хлопці платили чоловікам гроші за право прокататися із своєю дівчиною. Оратор голосно, щоб чули всі, викликав попарно парубка і дівчину по імені і прізвищу, або прізвиську до "колиски". А всі зацікавлені дивилися, який парубок якій дівці найме колиску. Дівчина увечері віддячувала парубкові за колиску писанками. Добре, коли парубок, який найняв дівчині колиску, був до вподоби її батькам. Та коли траплялося навпаки, вдома дівчину чекали довгі повчання і зіпсований настрій на всі свята.

У неділю, через тиждень після Великодня, стіняни йдуть на кладовище, провідати своїх пращурів, несуть паски, крашанки, вино і воду.


Відпуст

22 травня — на Миколи весняного у селі "Відпуст", — так тут називають храмові свята. Церква у Стіні носить ім'я Святого Миколи. Тому обидва Миколи — і літнього, і зимового тут дуже шанують. На літнього справляють "Відпуст", а на зимового — "Празник". "Празник"— свято роду, до стінян на празник приїжджають родичі звідусіль і гостюють в них протягом трьох днів, свято носить родинний характер. Відпуст же, навпаки, свято колективне, громадське, святкують його один день. На Відпуст у Стіну також приїжджає багато людей із навколишніх сіл, але по домівках стінян вони здебільшого не йдуть, всі збираються коло церкви. Церковну відправу у цей день править сільський батюшка не один, а разом із священиками із сусідніх сіл. Після церковної служби гостей запрошують до трапези, яку влаштовують на подвір'ї церкви за величезними кам'яними столами. Страви стіняни приносять у складчину, багато чого готується у найближчих хатах, або безпосередньо коло церкви. На Відпуст варять "розсіл" (борщ, капусняк), гречану кашу до юшки і м'ясо. Печуть багато пирогів з капустою, картоплею, горохом, подають з колотухою.

У Відпуст на схилі гори, на якій стоїть церква, відбувався ярмарок. Ярмарок цей був особливим, він швидше нагадував сучасну виставку-продаж художніх виробів, солодощів і прикрас. Тут продавали намисто, сережки, персні, шпильки для волосся, гребінці, глечики, кухлики, тарілки, дитячі глиняні іграшки, свистки, цукерки і ще багато всякого дріб'язку. Такий ярмарок найбільше любили діти і молодь.


Зелені свята

Великим святом у Стіні вважають Зелену неділю, або Трійцю, яка проходить через сім тижнів після Великодня і припадає на кінець травня або червень. У клечальну суботу (напередодні Зеленої неділі) двір і житло прибирають гіллям горіха, ясена, клена (клен тут називають "май"), а також запашними травами — любистком, м'ятою, татарським зіллям. У воротах ставлять осику, після свят її заносять в хлів і прикріплюють над коровою, "щоб відьма не підходила, щоб молоко не відбирала". Осикова гілка захищає годувальницю від злих сил, чар, вроків протягом року, аж до наступних свят. Зеленосвятське зілля використовують як лікувальний засіб для членів родини і худоби — наприклад, у відварах любистку і татарського зілля миють голову, купають дітей. Його несуть на річку, щоб пішов дощ, а також кладуть в подушку для покійника, щоб перебити неприємні запахи.

На Зелені свята провідують могили предків, там батюшка править поминальну службу. На кладовище з собою в цей день приносять гілочки горіха, татарське зілля, кутю, пироги, воду. Взагалі у Стіні під час відвідування могил воду беруть завжди, "якщо хочете провідати могилку і немає що взяти, візьміть із собою свіженької водички тай ідіть", — радить Юрій Зоя Германівна 1928 року народження.

В другій половині дня або й під вечір, святково вбрані люди збираються на Зелену неділю коло криниць. Сюди ж приходить і священик із служителями церкви і за бажанням господарів або громади освячує криниці. Криниці також прикрашають запашними травами і квітами.


Купала

Купала — улюблене свято молоді по всій Україні. Купальські пісні, ігри, молодіжні забави мають давнє походження, виділяються особливою поетичністю і красою. Це свято знаменує собою маківочку літа, відмічається 7 липня за новим стилем (25 червня за старим). Сонце перебуває в зеніті, рослинність досягає свого апогею. Здається, буяють не лише трави і квіти, але й почуття. Купала ще називають святом молодості і кохання. Сонце повертає на зиму, а літо на осінь. Молодь замислюється над своєю долею, над вибором пари, адже після збору врожаю почнеться традиційна пора весіль. Поєднання люблячих сердець — і є головною ідеєю свята Купала у Стіні. І хоча тут не стрибають через купальські вогнища, не пускають віночків на воду і не гадають на суджених, але свято від цього не втрачає своєї привабливості і чарівності, і, в першу чергу, дякуючи неповторності стінянських купальських пісень.

/img/odr/I1s6/sil2.jpg

Іл. 2. В ніч на Купала.
/img/odr/I1s6/sil10k.jpg

Іл. 10 к Дівчата із купальськими вінками

Молодіжне гуляння починається на Купала у другій половині дня. Хлопці з обіду йдуть по вербу, рубають і закопують її на роздоріжжі на кожному кутку. А дівчата вдома або у подруг гуртом плетуть віночки (іл. 10 к; 2).Купальський віночок у Стіні сплітають з барвінку, квітів і ягід. Свої віночки дівчата зберігають протягом року, а то і довше. Основу віночка складає листя барвінку, яке добре зберігається в засушеному вигляді, не скручується і майже не втрачає свого кольору. Красиво виглядає засушеною і довго зберігає приємний запах маруна, іноді у вінок вплітають і червоні троянди, хоч перевагу все ж надають польовим квітам. Стінянські дівчата у купальський вінок обов'язково вплітають вишні, які зрослися хвостиками по дві-три. Соковиті червоні ягоди дуже гарно виглядають на фоні темно-зеленого барвінку. Правда, в сухому вінку вони більш нагадують чорні горошинки на хвостиках.

По полудню дівчата і дівчатка беруть свої віночки і йдуть до верби. А мами ідуть дивитися і слухати, з яким парубком її дочці будуть співати — з тим, що вона хотіла, чи з таким, що вона й знатися з тим родом не хоче. Це також стосувалося і матерів парубків. Ті ще прискіпливіше ставилися до вибору невісток.

Дівчата, діти і жінки збираються окремими гуртами біля верби на своєму кутку, а парубки мають можливість побувати на багатьох кутках, оскільки свято проходило з певним інтервалом. Спочатку в Долинах, потім у Яру і, нарешті, на Вигоні. Дівочі вінки на вербі розвішує парубок, якого обирають дівчата. Малі дівчатка віддають йому віночки зразу і примічають, де він їх розвісить, щоб потім впіймати свій вінок. Старші дівчата чекають, поки прийдуть їх парубки, щоб і парубок міг примітити, де висить вінок коханої і впіймати його, як будуть розбирати вербу.

Розвішавши вінки, дівчата роблять навколо верби два кола, всередині менші, по краю старші і рухаються — одні за сонцем, інші проти, під спів купальських пісень. Купальські пісні у Стіні дуже мелодійні і гарні, у них дівчата парують молодь декілька разів, так що вже ні в кого не залишається сумніву хто чий парубок, чи котра чия дівчина. Вважаємо за доречне навести їх повністю.

* Вираз "на бумазі" тут явно російський і привнесений пізніше, до того ж терновою буває тканина або хустка, а не папір. Очевидно в більш давньому варіанті замість "як на бумазі" було "як на картині", або ж "як на тканині на терновій....".
Ой, на Івана, на Купала,
Пішла та Галя в село Брати,
На неї хлопці зглядаються,
Повітатися стидаються.

А той Іван не встидався,
Подав рученьку, та й звітався:
— Ой ти Галю, серце моє,
Сподобалося личенько твоє,

Не так личко, як ти сама,
Як на бумазі написана.
Як на бумазі* на терновій,
Білеє личко, чорнії брови.

Ой Галю, Галю, кохаймося.
Прийде неділя — звінчаймося.
Як не у цюю, то в другую,
Візьму тебе я — молодую.

Проспівавши пісню Галі, продовжують її іншим старшим дівчатам, які стоять у другому колі, за сонцем кожній називають її хлопця. Галі подає рученьку Іван, Клевді — Танас, Зоні — Василь і т.д. Проспівавши три-чотири рази "Ой, на Івана, на Купала", переходять до іншої пісні, в якій також називають (парують) хлопця з дівчиною.

  1. Приспів повторюється після кожного рядка.

  2. Так продовжується доти, поки не назвуть імена всіх хлопців.

  3. І т.д., поки не назвуть всіх дівчат.
Ой, за гори гори, дерево возили,
Калина малина, ягода червона.
Дерево возили, церкву становили,
Калина малина, ягода червона1.
Церкву становили із трьома верхами
Із трьома верхами, трьома місяцями,
З трьома місяцями з трьома зірочками.
Перший місяць ясний, а то Андрій наш красний,
Другий місяць ясний, а то Петро красний,
Третій місяць ясний, а то Павло красний2.
Перша зірка ясна, то Ганнуся красна3.
Тепер їх узяти, та й попарувати.
Тую Ганю взяти за Петра віддати,
Тую Катю взяти Андрію віддати.
На тім Василеві вишита сорочка,
А хто ж її вишив, то Петрова дочка.
На тому Петрові вишита сорочка,
А хто ж її вишивав, Зосимова дочка,
А на тії Зої розовий віночок,
А хто ж її купив, то Петрів синочок.
А на тій Каті розовий віночок.
А хто її купив, Іванів синочок.
Ой у Вилах дощик іде,
А в нашу Стіну вода тече - 2 р.
Коло Тоні стікається,
Там наші хлопці скликаються - 2 р.
На мед, горілку складаються - 2 р.
А той Василь найбільш дав,
Бо він ту Тоню сподобав - 2 р.
Ой, моя Тоню, кохаймося,
Прийде неділя — вінчаймося.
А як не в цюю, то в другую,
Візьму тебе я молодую.
Ой скакав коник попід гречку,
А за ним Панас із гнуздечком.
Ой, стань но, коню, най загнуздаю,
Тай поїдемо в краю Дунаю.
В краю Дунаю воду пити,
Та й до Івана дівку любити,
А у Івана за дверима,
Стоїть ножичок, ще й перина.
На тій перині Панас сидить,
На правій ручці Таню держить.
Ой ти, Таню, серце моє.
Сподобалося личенько твоє.
Не так личко, як ти сама,
Як на бумазі написана...
Ой у городі петрушечка,
Ходить Марія, як душечка,
А за городом катран, катран.
Ходить Василько, як пан, як пан.
Катран петрушку прикриває,
Василь Марію обіймає...

Співали всім дорослим парубкам і дівчатам, навіть тим, що ще не зустрічалися, а лише приглядалися один до одного, молодь все підмічала, так що пара знаходилась кожному. А коли всіх попарують, починають розбирати вербу. Хлопець, який розвішував вінки, знову лізе на вербу і починає їх скидати. Спочатку віддає вінки дівчаткам-підліткам, ті ловлять вінки самі. Старшим дівчатам ловлять вінки їх парубки, той хлопець, з яким вона була попарована у купальських піснях. Кожен хлопець дивиться за вінком своєї дівчини, адже саме він повинен впіймати і віддати вінок коханій. Інакше осоромиться перед всією громадою.

Після того, як всі половили вінки, починають вербу ламати. Всі присутні намагаються принести додому хоч гілочку купальської верби, і покласти її на огірки, щоб ті гарно родили. Купала випадає на петрівський піст. Традиційною стравою в цей день є вареники з різноманітними ягодами, які готують тут на всі смаки. Старі люди до Купала вишень взагалі не їдять.


Жнива

Через кілька днів після Купала, а точніше зразу ж після Петра і Павла, 12 липня, в селі починаються жнива. Жнива старші жителі Стіни асоціюють з осінню. Дуже цікавий звичай про початок жнив розповіла Олійник Ніна Маврикіївна, а пригадала вона його з розповідей матері.

"Як тільки скінчилось літо, почалися жнива, жінки йдуть в поле, зжинають перший сніп, сідають на нього і починають колядувати. Перша колядка від жнив. Колядували на першому снопі, щоб забезпечити здоров'я собі і дітям. Щоб зимою гулів на шиї не було. (Щоб не хворіти свинкою, ангіною)".

Про колядку під час зажинок згадують і інші жителі села. Надія Амбросіївна Парандюк (1937 року народження) пам'ятає, що була ця колядка особливою, і відрізнялася від різдвяної. Йшлося там про те, що радість настала, жита діждали, але пригадати повний її текст і мелодію ніхто з інформаторів не зміг. Деякі, згадуючи про жниварські колядки, наводили різдвяні тексти, які закарбувалися в їх дитячій пам'яті міцніше.

Під час жнив кожна днина дорога, але і на цю пору випадають святкові дні, в які працювати було заборонено. Селянам жаль було марнувати літні дні, особливо погожі, тому й збереглося багато переказів про божу кару за недотримання віковічних заборон щодо праці у святкові дні.

Федорова Ганна Семенівна 1922 року народження, розповідає, як у юності вона хотіла на Гавриїла, 26 липня, піти у сусіднє село на Відпуст. А мама заставила дочок іти в поле жати, при цьому промовивши:

"Такого варгатого і шмаркатого будемо святкувати?" (маючи на увазі непривабливого односельця на ім'я Гаврило). Тільки прийшли в поле, мама зжала перший сніп, зігнулася за перевеслом, а її як кинуло об землю, що й голова запаморочилась. З тих пір Святого Гавриїла у родині святкують усі.

Чи ще один випадок:

заставили жінок у радянські часи жати на свята. Всі жали мовчки колгоспне поле, а ланкова вирішила підбадьорити дівчат, та й сказала: "Хто свята питає, той ... (зад) латає". Тільки вона промовила ці слова, як зразу ж серпом поранила собі руку, "відтяла пів долоні". Так Бог покарав її за роботу у святкові дні і неблагочестиві речі. "От Вам і прилатала кусок долоні", — скінчила розповідь Ганна Семенівна.

Про традиційні обжинки інформатори вже не пам'ятають. Коли заходить мова про закінчення жнив, згадують колгоспне свято врожаю, із врученням передовим механізаторам червоних стрічок, грамот, цінних подарунків, а також виступи учнів місцевої школи. Після закінчення збирання пшениці, жита, кукурудзи, буряків, голові колгоспу або бригадиру несли з поля відповідний вінок — пшеничний, житній, буряковий, чи сплетений із кукурудзи і влаштовували гулянки.

До свят подяки за врожай на Вінниччині традиційно відносять Маковея (14 серпня) і Спаса (19 серпня). На Маковея або Спаса, в залежності від того, коли скінчились жнива, освячують обжинкові "квітки" (невеличкі, сплетені з колосся деревця), або обжинкові вінки. У Стіні, за словами Парандюк Надії Амбросіївни, з колосків нового врожаю сплітають невеличкі "хрести", їх зберігають протягом року в хаті, як прикрасу і оберіг. Освячують ці хрести на Маковея або Спаса, а іноді і на Йордань.


Маковея

/img/odr/I1s6/sil3.jpg

Іл. 3. Дівчатка несуть освячувати "трійці"
на Маковея.

На Маковея (14 серпня за новим стилем) в церкві освячують воду і букетики цілющих трав та квітів. Такі букетики на більшій частині Поділля називають "маковейками". У Стіні і навколишніх селах їх звуть "трійцями". На початку XX століття маковейки робили і несли до церкви діти [6] в супроводі дорослих (іл. 3).

Кельбас Любов Калістінівна згадує, як у дитинстві бабуся вчила її робити "трійцю" і найбільшою гордістю було нести її власноруч на Маковея до церкви святити, правда, ходила вона до церкви лише в дошкільному віці. Потім церкву закрили, та й у школі забороняли святкувати народні свята. Тому в радянський час "трійці" і маковейки діти до церкви не носили. Це робили здебільшого пенсіонери.

Наведемо перелік рослин, які обов'язково в Стіні кладуть до трійці на Маковея.

1. "Маковей" — так у Стіні називають татарник колючий (чортополох). Його колючі суцвіття за формою нагадують голівки маку. Він дуже гарно виглядає в сухому букеті, слугує оберегом від нечистої сили, до того ж має лікарські властивості. В народній медицині його використовують при застуді сечового міхура, як сечогінне, промивають рани, миють голову при лупі, роблять примочки на місця вражені вовчанкою, туберкульозом шкіри, використовують для боротьби з коростою.

2. "Маковейчики" (миколайчики). До трійці входить вся наземна частина рослини: синьо-голубі гілочки з колючими листочками і суцвіттями. Вони гарно виглядають у сухому букеті. В народній медицині миколайчики використовують, як відхаркувальний засіб при бронхітах. Мають також потогінні, сечогінні і жовчогінні властивості, використовуються при нирково-кам'яній хворобі, ревматизмах, судомах, набряках і навіть сіпанні повік.

3. Петрів батіг (цикорій дикий). До трійці кладуть стебла із голубими квітами. Використовують в народній медицині при хворобах шлунково-кишкового тракту, печінки, селезінки, жовчовивідних шляхів, діабету.

4. Полин гіркий. В букет кладуть сріблясті гілки з дрібними квітами. Має сильний запах, за народними віруваннями відганяє нечисту силу від оселі. В народній медицині використовується для покращення травлення їжі, виганяє глисти, затримує понос, збуджує жовчоутворення і жовчовиділення.

5. Деревій (кровавник, "пердунець"). До трійці кладуть суцвіття білих дрібних квітів. Має приємний бальзамічний запах, гарно виглядає в засушеному вигляді. Використовується, як лікувальний засіб при хворобах печінки, поліпшує травлення, спиняє кровотечі.

6. Меліса (маточник). До трійці кладуть стебла з суцвіттями білого, або голубуватого кольору. Має приємний лимонний запах. Широко використовується в народній медицині, перш за все при жіночих хворобах, через що її і називають маточником, а також як заспокійливий при нервових потрясіннях, безсонні, мігренях, головному болю, при поганому травленні, здутті живота.

До складу трійці також обов'язково кладуть кілька великих голівок маку, а якщо мають, то і дикий мак (видюк), колоски жита і пшениці, а також садові квіти: васильок, чорнобривці, купчаки, айстри. Іноді в трійцю кладуть невеликі за розміром квіти соняшнику. Господині можуть додавати і інші квіти та трави, користуючись власними смаками. В середину маковейки вставляють велику воскову свічку. Не виключено, що в більш давні часи це було 3 свічки, сплетені внизу воєдино, від яких збереглася назва "трійця". Трійцю зберігають протягом року коло ікон, вона прикрашає оселю, сповнює її гарними пахощами, слугує оберегом, а при потребі її використовують для лікування членів родини і худоби.

Традиційними стравами на Маковея є пироги з маком, прісні коржі, печені в печі на черені на листях із хрону. Ці коржі перед вживанням ламають маленькими шматочками, кладуть в макітру і заливають розведеним водою тертим маком, додаючи цукор або мед.


Спаса

На Спаса (19 серпня) печуть пироги з яблуками, сливками. До церкви йдуть з кошиками, в яких несуть на посвяту яблука, груші, сливи, варену кукурудзу, мед, пироги з нового урожаю.

Крім того, у Стіні на Спаса варять кутю з маком. З цією кутею, освяченими яблуками, грушами, пирогами, вареною кукурудзою ходять провідувати могили на Семенів цвинтар. Семенів цвинтар — це невелике за розмірами кладовище, на якому хоронять мертвих, передчасно народжених дітей. За словами Кельбас Любові Калістінівни, в давнину таких дітей хоронили коло фігури (кам'яного хреста, який стоїть на роздоріжжі за селом), а зараз хоронять на Семеновім цвинтарі. На Семеновому цвинтарі було здійснено і масові поховання людей під час голодоморів.

На Поділлі широко побутує традиція влаштовувати поминки заложних покійників, що загинули передчасно неприродною смертю (самогубців, нехрещених дітей), окремо від інших. Такі поминальні трапези на Вінниччині, як правило, відбуваються поблизу хлібного поля на межі на свято Розори, або Шуляка, в перший день Петрівки (у понеділок, через тиждень після Трійці).

У Стіні аналогічна тризна відбувається на Семеновім цвинтарі на Спаса. Розори або Шуляка відмічають виключно жінки, особливо ті, які спричинили до появи тих потороч чи потерчат. Спокутуючи свої гріхи, вони роздають діткам солодощі, щоб і їх дітям на тому світі щось подали. По закінченні обряду жінки махають хустинками: "Гай! Гай! Гай!", проганяючи шуляка, який в народній уяві є символом передчасної наглої смерті. Хустинки викидають у жито - поторочам на сорочечки. [7]

Це свято дуже відоме в селах Вінницького, Літинського, Калинівського, Липовецького, Нсмирівського, Гайсинського районів. Його не лише пам'ятають інформатори старшого віку, але часто молоді сільські жінки зізнаються, що намагаються дотриматись традиції і роздають в цей день сусідським дітям гостинчики. А отець Сергій, батюшка приходів сіл Писарівка та Хижинці Вінницького району, розповів, що він править в одному з храмів у цей понеділок панахиду за убієних, і жінки роздають свої гостинці дітям прямо в церкві.

Проте, у Стіні про свято шуляка не пам'ятають нічого, тут є свій день — Спаса і своє місце — Семенів цвинтар, для вшанування заложних покійників. Приходять сюди також жінки з дітьми. Діткам роздають пироги, яблука, груші, сливи, щоб і їх діткам Матір Божа дала на тім світі яблучко чи грушечку.

Для нас відкритим залишилося питання, що ми маємо в даному випадку — перенесення дати вшанування заложних покійників із несанкціонованого християнською церквою язичницького свята Шуляка (Розори) на благочестиве Спаса, чи древній, забутий ритуал задобрювання заложних покійників перед осінньою сівбою в день подяки за жнива. До речі, жителі Стіни пам'ятають, як під час засухи, щоб викликати дощ старші жінки поливали "фігуру" водою. Отже, тут збереглися вірування, що покійники можуть спричинити засуху, і ритуали їх задобрювання. Серед осінніх свят можна назвати Першу і Другу Пречисту (28 серпня і 21 вересня), Івана Головосіка (11 вересня), Семена (14 вересня), Воздвиження (27 вересня), Покрову (14 жовтня) та інші. З цими святами пов'язують деякі загальновідомі українські прикмети і заборони, проте у інформаторів яскравих спогадів вони не викликають. Найбільш пам'ятними святами, що завершують річне коло, для стінян є Андрія (13 грудня) і Миколи (19 грудня).


Калита (Андрія)

Андрія співпало з давнім святом Калитою. І по сьогодні в Стіні в багатьох оселях 13 грудня печуть калиту — корж з діркою посередині і зубчиками по краях. Калиту прикрашають родзинками і візерунками з тіста у вигляді яблуневого цвіту, колосочків, листочків. В давнину калиту пекли в кожній хаті, кусали її і дорослі, і діти, та найцікавіше проходило свято у молодіжних гуртах. Для святкування Андрія дівчата ділилися на гурти за віком і місцем проживання і кожна компанія наймала хату. З кінця 80-х початку 90-х років молодь святкує Калиту єдиною громадою в клубі.

В цей вечір дівчата зазвичай гадають на суджених. Слухають під вікном, про що в хаті говорять, почують слово "йди" — заміж піде, "подай" — рушники буде подавати, "прийди" — старости прийдуть, "сядь" — в дівках буде сидіти. Рахують кілочки огорожі — пара чи без пари, беруть ложки, виходять з хати калатають ними (стукотять одна об одну), слухаючи звідки собака загавкає, там її суджений, перекидають чобіт через хату, куди носком впаде — туди заміж піде; перемотують дорогу нитками і спостерігають, який чоловік заплутається, таке ім'я буде у майбутнього чоловіка. Невід'ємним атрибутом свята Андрія є гадання на балабушках. Кожна дівчина з прісного тіста робила і випікала балабушку, воду для її виготовлення вона повинна була 3 рази принести в роті від річки чи з криниці. Зробити це було дуже важко, адже хлопці намагалися дівчат розсмішити і тому деяким доводилось бігати по воду не З рази, а значно більше. Спечені балабушки дівчата викладали на низенькому ослінчику, вводили собаку, перев'язавши його як старосту на весіллі солом'яними перевеслами і слідкували, яку балабушку він першу з'їсть, та дівчина перша заміж піде, а якщо надкусить і залишить — парубок залишить, якщо віднесе в далекий куток і там стане їсти, доля дівчину закине у далекі краї.

Кульмінацією свята є обряд кусання калити. Для цього калиту підвішують до сволока, а в клубі до люстри, на червоному поясі. На одному кінці пояса висить калита, а за другий тримає, обраний з громади Пан Калитинський. Коли він смикає пояс донизу, калита піднімається вгору. Поряд з Калитинським стоїть писарчук із вимащеним в сажу квачем і пильнує, щоб ніхто із кусаючих не засміявся.

Щоб відкусити шматочок калити, потрібно під'їхати на коцюбі і привітатися з Калитинським:

— Добрий вечір, пане Калитинський!
— Добрий вечір, пане Коцюбинський! Чого приїхав?
— Калиту кусати!
— А я буду по зубах писати!
— Чи впишеш чи ні, я ж на білому коні!

Від такого коня, молодь заливається сміхом, та пан Коцюбинський сміятися не має права. Якщо Калитинський побачить посмішку, калита вмить злетить вгору, а писарчук розпише рот невдасі від вуха до вуха.

Під час святкування Андрія було і багато пустощів. Частіше всього хлопці збиткувалися над тими дворами, де є дівчата на виданні. Могли хвіртки і ворота познімати, сусідських курей в курниках поміняти, двері за клямку прив'язати і т. п. Але в цю ніч їм все сходить з рук.


Миколи Зимового - празник

Як було сказано вище, на Миколи Зимового 19 грудня в Стіні празник. На празник з'їжджаються всі родичі і святкують 3 дні. Найближчі родичі, рідні брати, сестри, одружені діти приїжджають із своїми родинами і дітьми, дальші родичі посилають на празник лише дорослих господарів, а старі з дітьми залишалися дома. Як стверджує Надія Амбросіївна Парандюк, бували випадки, що гостей наїжджало до півтора десятка, спали на долівці, усі покотом. "Поки встав, то мокрим рушником втирався", — так говорили про велику кількість гостей, що залишились ночувати. Тобто, стільки гостей витерлося, що аж рушник став мокрим.

На празник йшли з гостинцями — солодощами для дітей. їх припасали для дітей господарів і дітей гостей. В родині Надії Амбросіївни солодощі, або як вона їх називає - "присмаки", робили із лущеного насіння соняшника, залитого розплавленим цукром. Суміш виливали на змащену олією стільницю, давали застигнути, а потім різали ножем на шматочки. Такі "присмаки" діти полюбляють понад усе.

Не дивлячись на те, що Миколи Зимового випадає на пилипівський піст, на празник піст не був суворим, а в багатьох родинах його в ці дні не дотримувались зовсім. Для гостей намагались приготувати все найсмачніше. До речі, в народі говорять, що в дорозі чи в гостях можна їсти все, що Бог пошле, гріха не буде. Особливою празниковою стравою в Стіні, яку готують на Миколи зимового, є нудлі. Нудлі — це особливі пампушки, які роблять із тіста, замішаного на соді і молоці. їх смажать в киплячій олії, викладають на тарілку і поливають зверху сметаною.

Випроводжаючи гостей, кожній родині дають з собою пару великих калачів, а діткам випечених з тіста голубків. їдучи чи йдучи додому, гості підвішували ті калачі на рушнику, щоб всі бачили, якими гарними, білими і великими калачами їх пригощали на празнику.

* * *

Підводячи підсумки, варто сказати, що в селі Стіна станом на 2000-й рік збереглося в народній пам'яті і в побуті досить багато календарних свят, звичаїв і обрядів. Цьому посприяла відносна відірваність села від засобів масової культури. Село знаходиться в ущелині скелястих берегів р. Русави і без спеціально пристосованих або супутникових антен, перегляд телеканалів і прослуховування радіопередач є проблематичним. Ізоляція від нав'язливої пасивної культури спричинила до розвитку власних творчих здібностей стінян, збереження народних традицій. Крім того, в селі багато років діє самобутній фольклорний колектив "Русава", очолюваний Чорною Зоєю Зосимівною, який записує, відтворює, дуже дбайливо зберігає і передає наступним поколінням народні скарби. Саме завдяки цьому колективу сучасна молодь святкує Купала, Андрія, ходить колядувати та щедрувати, знає багато народних пісень.

Членів експедиції приємно вразила величезна кількість співаючих людей. їдуть жінки в поле на вантажній машині і співають. їдуть бабусі на возі — співають. їдуть молоді хлопці на мотоциклі, п'ятеро сидить у колясці, а двоє збоку і горлають пісень. Таке явище важко зустріти в наші дні. На вулицях міст молодь здебільшого слухає музику, носить із собою магнітофон, приймач, а ось співати самому — для цього потрібно мати і здібності, і навички. А у стінян вони є. Можливо захопленню співом тут сприяє сам ландшафт місцевості, прекрасна акустика високих кам'яних стін, створених самою природою.

Серед знахідок експедиції можна виділити звичаї випікання обрядового калача "рожество" для корови на Святий вечір, колядування, на першому снопові під час зажинок, звичай нести на могилки свіжу воду, а також культ "трійці". "Трійцю" у Стіні виготовляють двічі — на Святий вечір і Маковея. На зимові святки вона заміняє дідуха (сплетене з колосся деревце або сніп), а влітку традиційну "маковейку", слугує оберегом родини і оселі цілий рік, оскільки завжди стоїть на покутті.

Ці звичаї, без сумніву, мають дуже давнє походження, пов'язані з культом рослин, тварин і померлих предків.

Дуже поетичними і вишуканими є молодіжні обрядові дії — віншування парубочою громадою на Різдво дівчат, кожної "ґречної панни", та купальські парування піснями. Дошлюбні стосунки молоді — молодіжні ігри і обрядові дії заслуговують широкої популяризації. Саме такого спілкування, де молоді люди можуть в красивій формі висловити свої почуття, дуже не вистачає сучасним, американізованим дискотекам.

Привертає увагу і той факт, що, розповідаючи про весняні і літні молодіжні забави — веснянки, свято Купала, інформатори вказують на наявність в одному місці молоді і дітей молодшого віку — "Дівчата водять веснянки, а діти граються", або ж "У зовнішнє коло на Купала стають старші дівчата, а діти всередині". Парубки поряд з дівочими вінками вішають і віночки дівчаток. Тут же трішки осторонь стоять групи літніх жінок, спостерігають за дією, спілкуються між собою, а потім вдома обговорюють побачене разом із своїми дітьми чи онуками. Таке спілкування і участь молодих в обрядах старших також сприяють передачі досвіду, навчанню.


Джерела

  1. Іларіон митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. — К., 1992. — С. 114;
    Сумцов Н. Тур в народной словесности // Киевская старина. — 1887. — Кн.1;
    Сосенко К. Різдво-Коляда і Щедрий Вечір: Культурологічна оповідь. — К., 1994. — С. 130.
  2. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис в 2-х т. — К., 1991 — T. 1. — С. 76.
  3. Там же. — С. 135.
  4. Подольские епархиальные ведомости. — 1897.— №51-52.— С. 1392.
  5. Килимник С. Український рік в народних звичаях в історичному освітленні. — К., 1994. — Кн.1. — С. 135.
  6. Документи рукописного фонду Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М.Рильського АН України. — Ф.1 (дод.). — Од. зб. 567. — Арк. 216; 209.
  7. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. — К., 1994. — Кн. 2. — С. 420 - 429.
  8. Записано в селі Бохоники Вінницького району від Коваль Г.Ф.
  9. Записано в селі Лелітка Хмільницького району Вінницької обл. від Акімової Н.
  10. Записано в селі Бохоники Вінницького району від Коваль Г.Ф.
  11. Записано в селі Писарівка Вінницького району від Шевчук М.С.
  12. Поділля: історико-етнографічне дослідження
    / Артюх Л.Ф., Балушок, В.Г., Болтарович З.Є. та ін. —К., 1994. — С. 303.
  13. Танцюра Г. Весілля в селі Зятківцях. — К., 1998. — С. 54.
  14. Автор спостерігала звичай в селі Бохоники Вінницького району в 1994 році.
  15. Чубинський П. Мудрість віків: Українське народознавство у творчій спадщині П. Чубинського. — Кн. 2. — К., 1995. — С. 202.
  16. Там же. — С. 205.

В роботі використані розповіді про народні свята звичаї і обряди, записані від жителів с. Стіни:

1. Бабійчик Ніни Федорівни 1905 р.н.
2. Гідрович Марії Христофорівни 1927 р.н.
3. Гунько Ніни Христофорівни 1941 р.н.
4. Запопадної Марії Степанівни 1908 р.н.
5. Запопадної Олени Пилипівни 1932 р.н.
6. Кельбас Любові Калістінівни 1950 р.н.
7. Комісарчук Ганни Фокіївни 1930 р.н.
8. Комісарчук Олени Марківни 1932 р.н.
9. Олійник Ніни Маврикіївни.
10. Осипенко Євгени Панфилівни 1930 р.н.
11. Парандюк Надії Амбросіївни 1937 р.н.
12. Пентюка Василя Лазоровича 1922 р.н.
13. Сідак Галини Миколаївни 1954 р.н.
14. Федорової Ганни Семенівни 1922 р.н.
15. Чорної Зої Зосимівни 1932 р.н.
16. Чорної Ольги Василівни 1959 р.н.
17. Юрій Зої Германівни 1928 р.н.
18. Юрій З.В., 1926 р.н.
19. Ярушняка Івана Олексійовича 1940 р.н.

Категорія: Книга "Одвічна Русава" | Додав: 3fon (05.10.2019)
Переглядів: 364 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Сервіси
Пошук


Прогноз погоди
Стіна 

Курси валют
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

СТІНА © 2010-2024