Розділ І Історико-етнографічні дослідження с. Стіна Свята, звичаї і обряди (Творун С.О.) РОДИННІ СВЯТА - ЗВИЧАЇ І ОБРЯДИ До родинних свят, звичаїв і обрядів відноситься обрядовість, пов'язана із важливими подіями в житті людини. Це перш за все — народження, одруження, поховання, а також хрещення, перші пострижени.
Специфікою краю є те, що під час проведення будь-яких родинних свят тут надзвичайно велику роль відіграють нанашки — обрана подружня пара із числа родичів молодого. Хто ж такі нанашко і нанашка? Зупинимось на них детальніше.
Нанашки В селі Стіна діти називають нанашками всіх своїх хрещених батьків, а оскільки кумів тут обирають кілька пар, то й нанашок буває до 20 чоловік. Саме їм на Святий вечір малеча носить вечерю, від них отримує гостинці до свят. Проте, серед всіх цих нанашок є найголовніші — це вінчальні нанашко і нанашка. їх обирають напередодні весілля, і саме вони несуть дитинку молодого подружжя до хреста, нанашка — хлопчика, а нанашко — дівчинку. Вінчальні нанашки — це взірцева подружня пара із числа родичів молодого, яка бере молоде подружжя під свою опіку. В селі Стіна таких "підопічних" називають "фіни". Нанашки є найпершими порадниками для своїх "фінів". Досить цікавими спогадами про інститут нанашок поділилася в 1993 році жителька Крижополя Шевчук Марія Кирилівна 1908 року народження. З її слів, те що нанашок вибирають із числа родичів молодого не вірно, і не відповідає давнім звичаям. Так роблять зараз із економічної вигоди, оскільки лише найближчі родичі (сестра, брат, рідна тітка молодого) можуть погодитись нести матеріальні витрати на влаштування весілля, адже частина обрядів відбувається в домі нанашок. Та й батьки молодого не хочуть дарувати коштовні подарунки чужим людям, а під час весілля нанашок обдаровують на рівні з молодими. А колись, за її словами, за нанашок обирали чужу подружню пару. Ці люди повинні користуватися повагою сельчан, бути порядними, добрими, щирими, розсудливими, жити в злагоді між собою і з сусідами, гарно вести власне господарство. Тобто такими, щоб могли в будь-яку хвилину допомогти порадою, словом і ділом своїм "фінам", щоб до них легко і просто було звернутися по допомогу. Ця подружня пара практично стає названими батьками для молодят. Жити нанашки повинні в тій же місцевості, де житиме молоде подружжя. Оскільки за традицією жінка залишила свою домівку і йшла в невістки, то й нанашок обирали із числа чоловікових односельчан. "Зараз як посваряться молодята, та й біжать жалітися кожен до своїх батьків, а тим жаль своїх дітей, то й починають лаяти сватів і згадувати все найгірше, що з ними пов'язано. Молоді хочуть помиритися, а розгнівані свати лише розпалюють суперечку. І все через те, — стверджує Марія Кирилівна, — що нанашок обирають із числа родичів. А колись молоде подружжя всіма своїми проблемами могло поділитися лише з нанашками, які давали справедливі поради." Особливо це стосується молодої дружини, якій важко пристосуватися до нових умов життя і виробити правильні стосунки із свекрухою. І тут їй допомагала добра і безпристрасна нанашка. А в наш час, коли нанашка є зацікавленою особою, сестрою чи дочкою свекрухи, то бідній жінці на чужині і поспілкуватися немає з ким. Між нанашками і фінами стосунки і відповідальність є двохсторонніми. На перших порах більше обов'язків лежить на нанашках, а з часом, коли ті старіють, їх фіни повинні піклуватися про них, як і про рідних батьків. Часто трапляється так, що саме фіни доглядають своїх нанашок до смерті, допомагають вести господарство, особливо, якщо у нанашок немає власних дітей, або діти проживають далеко на чужині. А тепер детальніше зупинимось на конкретних родинних звичаях і обрядах села Стіни.
Родини Власне обрядових дій, пов'язаних з народженням дитини збереглося мало. Функції бабусь-повитух перебрали на себе професійні медики, а ритуали їх забулися самі по собі. Родильні звичаї обмежуються провідинами породіллі. Провідувати породіллю приходять здебільшого лише жінки. Батько виставляє чоловікам могорич за дитину на роботі, а ті дарують йому в подарунок щось для немовляти, або ж дають зібрані гроші. Провідувати породіллю жінки приходять вдень (завидно). Приносять подарунки немовляті, а також хліб, сир, пироги, печиво або муку для породіллі, щоб молоко прибувало. Дарують і гроші, щоб дитина грошовитою була. Особливих вимог до подарунків вже не пам'ятають, головне, щоб не з порожніми руками, а страви лише ті, які можна їсти породіллі. Якщо в хаті є мала дитина, нічого не позичають після заходу сонця, а також не виливають воду після купелю, якщо вже стемніло, щоб по долі дитини не походили злі люди. Воду після купелю немовляти краще всього виливати під плодове деревце, щоб дитинка росла, як вишенька чи яблунька. Воду для першого купелю приносять з джерельця, яке має витік, щоб дитина в люди вийшла. Шість тижнів породіллі не можна нікуди виходити з дому.
Хрестини Досить оригінальні звичаї збереглися в Стіні, пов'язані із хрестинами. Сам церковний обряд хрещення в родині святкується досить скромно. Хрестять дитину не раніше, як через шість тижнів після народження. Хрещеним батьком за дівчинкою беруть вінчального нанашка, а хрещеною матір'ю за хлопчиком — вінчальну нанашку, добираючи їм пару з інших родичів чи друзів. До церкви в наш час ходять і батьки, мама немовляти йде до "виводу" (очищення після народження дитини), тому до шести тижнів, поки жінка вважається нечистою, дитину зазвичай не хрестять. Як стверджують інформатори старшого віку, в давнину вибирали, ще й маленького кума — хлопчика за дівчинкою, або куму (дівчинку) за хлопчиком. Це була дитина протилежної статі років 5-8, яка йшла до церкви попереду гурту. В руках вона тримала букетик квітів, який ставили до святих ікон. Вважається, що наявність такої дитини під час хрещення добра ознака. Для дитини, яку хрестять, такий хлопчик був не хрещеним батьком, а кумом. "От йому було шість років, як мене хрестили, а ми вже повиростали, а він мені кум і досі", — наводить приклад Кельбас Любов Калістінівна. Хрестини в Стіні святкують дуже урочисто і розкішно. Вони аж ніяк не пов'язуються з християнським хрещенням і відбуваються через тривалий час після такого. І ще одна цікава особливість — хрестини тут справляють всім дітям одразу, коли дітки трішки підростуть, а саме, старші вже зможуть на Святий вечір вечерю носити, а батьки більше дітей не планують. Хрестини намагаються робити в м'ясоїди і бажано на велике свято — другий день Великодня, Трійцю, на зимові святки, щоб люди не працювали і могли прийти в гості. На хрестини запрошують весь рід — це свято представлення дітей всьому роду. Кумів тут також обирають кілька, а то і кільканадцять пар із числа найближчих родичів та друзів середнього віку: приблизно від 18 до 40 років. Всі куми є хрещеними батьками всім дітям одночасно. Серед цієї групи кумів є і ті люди, які в свій час носили дітей до хреста, це — вінчальні нанашки і ті, хто доповнював пару в церкві. Куми на хрестини приходять з крижмом. Якщо в сім'ї хрестини справляються за двома дітьми, то кожна кума приносить по два крижма, якщо за чотирма — по чотири. Тобто кожна кума приносить крижмо кожній дитині. Крижмо — це полотно або тканина, з якої потім дитині шиють одяг. Кумів на хрестини просять з калачами, інших родичів запрошують особисто словами без калачів. Хрестини у Стіні, як і в більшості сіл Поділля святкують 3 дні. Перший день називають хрестини, другий — похрестини, третій — просто називають третім днем. В деяких селах Вінниччини третій день хрестин називають потретинами. [8] Традиційними стравами на хрестини є "росіл" (борщ-капусняк), голубці, холодець, ковбаса, м'ясо, капуста тушкована з грибами, колотуха з бабою. Кульмінацією застілля є роздача калачів. Кожному куму і кожній кумі (разом із дружиною чи чоловіком) дають по парі калачів за кожну дитину. Наприклад, якщо в родині хрестини справляють чотирьом діткам, то кожна подружня пара, один із членів якої запрошений за кума (куму), отримує 8 калачів. Решті гостей дають лише по одній парі калачів для подружжя, і по парі калачів кожному неодруженому родичу. Калачі на хрестини виготовляють досить великих розмірів їх "сплітають в чотири пелюстки". Тобто він складається з двох частин — нижньої і верхньої, кожна з яких сплетена з двох качалочок тіста. Перед випічкою посередині калача ставлять якийсь круглий предмет (півлітрову банку), щоб як тісто підійде, форма центрального отвору була рівною і круглою (іл. 1 к).  Іл. 1 к Калач (випікають на хрестини) і дві квіточки для кумів. Роздає калачі на хрестинах найстарша жінка в роду. Якщо у дітей є прабабуся, то ця честь випадає їй. Якщо таких жінок (прабабусь чи бабусь) дві, то роздають калачі обидві, щоб жоден рід не прогнівався. Поверх калачів бабуся кладе тарілку, в тарілку ставить дві чарки з червоним вином і дві "хрестинні квіточки" (букетики, виготовлені із запашного васильку і вічнозеленого барвінку). Бабуся при цьому промовляє: "Кум і кума просять вас на калачі". Кум передає одну чарку вина дружині, другу бере сам і разом із дружиною п'є до кумів. Дякує бабці і кумам за калачі, проголошує побажання похресникам, кумам, бабці. За словами Осипенко Є.П. та Федорової Г.С. вино випивають не все, трішки залишають, щоб вилити у тарілку на квіточки. Змоченими у вині, квіточками торкаються обличчя сусідів за столом. Особливих приказок при цьому дійстві у Стіні ми не зафіксували. У селі Лелітка Хмільницького району Вінницької області, торкаючись обличчя квіточкою вимоченою у вині, промовляють: "Божа роса на личко краса" і вірять, що це забезпечить рум'яні щічки, а значить красу і здоров'я всім, кого торкнуться христинною квіточкою, змоченою у вині. [9] На тарілки куми кидають гроші, "бабці на капці". Кума ж віддає матері дітей (своїй кумі) крижма для кожної дитини. Інші родичі отримують лише пару калачів з такими ж почестями, також кидають гроші "бабці на капці", але крижма не дають. Дають кумам і дітям будь-які дарунки і гроші. Калачі забирають додому разом із "хрестинними квіточками". Калачі з'їдають, а у хрестинних квіточках купають власних дітей. Перший день хрестин носить назву "калачі", або "йти на хрестини на калачі". Другий день — похрестини. Похрестини також справляють у тій же хаті, але вже пригощають куми. Тобто куми приносять із собою спиртні напої і частують батьків своїх похресників. Гостей вже приходить значно менше, лише хатні або найрідніші, але куми повинні прийти із своїми дружинами чи чоловіками обов'язково. Оскільки кожен кум приносив із собою пляшку, то спиртного було стільки, що воно залишалося і на третій день. Третього дня куми повинні обов'язково навідатися до своїх похресників, "щоб дітей гуси на вулиці не кусали". Звичай святкувати хрестини три дні дуже поширений на Вінниччині. В різних селах вам розкажуть про найрізноманітніші причини, чому куми неодмінно мусять прийти третього дня, окрім гусей вірять, що "потрібно йти на потретини, щоб на вулиці не били дитини" [10], "щоб діти в похресника камінцями не кидали" [11] і т.п. Якщо ж дитина знайшлася пізно, на яку батьки вже й не сподівалися і окремих хрестин їй не справляли, вона всерівно вважається похресницею тих же кумів, що і решта братиків і сестричок. А на весіллі, коли за столом збирається увесь рід, кумам і родичам роздають за неї калачі із усіма хрестинними почестями. Тобто до весільного дійства додається ще один обряд — "роздавання хрестинних калачів". Його намагаються зробити в той момент, коли за столом сидять лише свої, свати ще не прийшли.
Пострижени Вперше стрижуть дитинку в рік. На пострижени приходять куми — дві пари, а саме вінчальні нанашки і кума або кум, які разом із нанашкою чи нанашком хрестили дитинку в церкві. Якщо така кума (кум) одружена, то із своїм чоловіком чи дружиною. Під час пострижен дитину на руках тримає вінчальна нанашка, а стриже вінчальний нанашко.
Перше волоссячко мати зберігає протягом усього життя. Традиційне місце такого зберігання — за іконою, але можуть бути і будь-які інші. При постриженах в руки дитині не дають нічого. Дитину одаровують різноманітними подарунками і грошима після процедури, здебільшого дитинку стрижуть символічно — лише вистригають навхрест чотири пасма.
Джерела - Іларіон митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. — К., 1992. — С. 114;
Сумцов Н. Тур в народной словесности // Киевская старина. — 1887. — Кн.1;
Сосенко К. Різдво-Коляда і Щедрий Вечір: Культурологічна оповідь. — К., 1994. — С. 130. - Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис в 2-х т. — К., 1991 — T. 1. — С. 76.
- Там же. — С. 135.
- Подольские епархиальные ведомости. — 1897.— №51-52.— С. 1392.
- Килимник С. Український рік в народних звичаях в історичному освітленні. — К., 1994. — Кн.1. — С. 135.
- Документи рукописного фонду Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М.Рильського АН України. — Ф.1 (дод.). — Од. зб. 567. — Арк. 216; 209.
- Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. — К., 1994. — Кн. 2. — С. 420 - 429.
- Записано в селі Бохоники Вінницького району від Коваль Г.Ф.
- Записано в селі Лелітка Хмільницького району Вінницької обл. від Акімової Н.
- Записано в селі Бохоники Вінницького району від Коваль Г.Ф.
- Записано в селі Писарівка Вінницького району від Шевчук М.С.
- Поділля: історико-етнографічне дослідження
/ Артюх Л.Ф., Балушок, В.Г., Болтарович З.Є. та ін. —К., 1994. — С. 303. - Танцюра Г. Весілля в селі Зятківцях. — К., 1998. — С. 54.
- Автор спостерігала звичай в селі Бохоники Вінницького району в 1994 році.
- Чубинський П. Мудрість віків: Українське народознавство у творчій спадщині П. Чубинського. — Кн. 2. — К., 1995. — С. 202.
- Там же. — С. 205.
В роботі використані розповіді про народні свята звичаї і обряди, записані від жителів с. Стіни: 1. Бабійчик Ніни Федорівни 1905 р.н.
2. Гідрович Марії Христофорівни 1927 р.н.
3. Гунько Ніни Христофорівни 1941 р.н.
4. Запопадної Марії Степанівни 1908 р.н.
5. Запопадної Олени Пилипівни 1932 р.н.
6. Кельбас Любові Калістінівни 1950 р.н.
7. Комісарчук Ганни Фокіївни 1930 р.н.
8. Комісарчук Олени Марківни 1932 р.н.
9. Олійник Ніни Маврикіївни. 10. Осипенко Євгени Панфилівни 1930 р.н.
11. Парандюк Надії Амбросіївни 1937 р.н.
12. Пентюка Василя Лазоровича 1922 р.н.
13. Сідак Галини Миколаївни 1954 р.н.
14. Федорової Ганни Семенівни 1922 р.н.
15. Чорної Зої Зосимівни 1932 р.н.
16. Чорної Ольги Василівни 1959 р.н.
17. Юрій Зої Германівни 1928 р.н.
18. Юрій З.В., 1926 р.н.
19. Ярушняка Івана Олексійовича 1940 р.н.
|
